Німці, які мешкають у державі, вважають себе громадянами України

Уже 25 років у Чернівцях діє товариство австрійсько-німецької культури
Чернівці, без перебільшення, поліетнічне місто. Тут мешкають та мирно уживаються люди різних національностей. Вони вчаться одні в одних, запозичують якісь культурні надбання, діляться власними звичаями та мовою. Звісно, вони намагаються зберегти свою індивідуальність та передати нащадкам увесь цей спадок. Уже 25 років у Чернівцях діє товариство Австрійсько-Німецької культури, яке об’єднує німців краю. Про його роботу, історію та розвиток зв’язків ми поспілкувалися з головою товариства Австрійсько-Німецької культури Олександром Шлампом.
«Першим головою цього товариства був не німець»
– У чому полягає діяльність Вашого національного товариства – яка специфіка, завдання намагаєтеся вирішити?
– Варто трохи розповісти про історію. Німецький народний дім було збудовано 1910 року, де розпочало свою роботу товариство німців-християн. Яке збирало кошти на його будівництво. Жодної копійки не було взято з міського чи кайзерівського бюджету. Ця організація успішно функціонувала до 1940 року, коли його націоналізувала радянська влада. І лише 1991 року німці створили свою організацію та назвали її товариство Австрійсько-німецької культури та відродження. Того ж дня міська рада надала приміщення на першому поверсі колишнього Німецького дому для його діяльності.
З того часу ми переросли кілька етапів своєї діяльності. Першим головою цього товариства був не німець. Бо на той час німці були такі залякані та розпорошені, що вони навіть не хотіли розповідати про своє коріння, що вони колись були німцями. Багато з чернівчан колись виїжджали по спеціальній програмі до Німеччини (період Другої світової війни, – авт.) як переселенці, потім вони опинялися в радянському окупаційному секторі, і їх відправляли назад. Таким подвійним репатріантам було важко з роботою, деякі опинялися в таборах за статтею 56 – шпигунство. Багато хто не знайшов себе потім. Був українець, Тарас Кияк, професор ЧНУ, який зібрав німців і зареєстрував це товариство.
– Зараз ситуація кардинально змінилася.
– Так. У перші роки товариство, переважно, займалося розподілом гуманітарної допомоги, яка надходила в Чернівці та Україну від різних німецьких організацій. Починаючи з 2010-го цілком змінився склад правління, змінився голова і почали показувати Чернівцям та чернівчанам, що у місті є німецька культура і є люди, які тут мешкають, і є представниками німецького народу. І які тут оселилися, починаючи з XVIII століття. А наприклад, не є нащадками військовополонених чи солдатів вермахту, які чомусь опинилися на цих територіях. Хоча в Україні така думка є поширеною.
«Німецькою мовою розмовляє або старше покоління, або молодь»
– Скількох людей об’єднує Ваше товариство?
– Зараз є 250 членів товариства. Приблизно у Чернівцях та області мешкає свідомих німців – 480-500 осіб.
– Досить небагато.
– Знаю дані про кілька сімей, яків є німцями за усіма документами, але вони не асоціюють себе з німцями. Вони навіть не задумувалися, що у них німецьке прізвище, а родичі поховані на католицьких кладовищах.
– Але все одно вони ідентифікують себе громадянами України?
– Усі німці, які мешкають в державі, вважають себе насамперед громадянами України. І в другу чергу відчувають приналежність до німецького етносу.
Другий напрямок роботи – підтримка старшого покоління. Це члени нашої організації, переважно 1930 років народження, які мешкають у Чернівцях та області, і через якісь причини не виїхали за різними програмами до Німеччини. З їхніми пенсіями важко вижити. Принаймні двічі на рік допомагаємо ліками, продуктовими пакетами, різними програмами через наших спонсорів.
Третій напрямок – молодіжний. Ми маємо молодіжний театр та організацію, яка називається «Буковинський фенікс». Кожного року є прем’єри вистав і ними цікавляться дедалі більше людей, особливо молоді. А раз на два роки проводимо культурологічний захід – фестиваль австрійсько-німецької культури. Показуємо не те, що робимо на місці, а запрошуємо вокальні та танцювальні колективи з усієї України з аналогічних організацій. Звісно, попри назву нашого товариства, до сучасної австрійської чи німецької культури не маємо жодного стосунку. Це та культура, яка законсервувалася в наших предків. Те, що вони нам переказали, передали, навчили, як вони це робили. Звичайно, святкуємо усі католицькі свята. До речі, так склалося, що німецькою мовою розмовляє або старше покоління, або молодь.
– Саме про це хотів запитати, чи володіють нащадки німців, які оселилися на Буковині, мовою своїх пращурів?
– Завжди наводжу приклад своєї родини. Це доволі типово для усіх німців, які зараз мешкають в Україні. Дідусь розмовляв німецькою мовою. 17 років життя відсидів у таборах, 1957 року повернувся у Чернівці і був реабілітований. Він мав двох доньок (одна з них моя мати). Вони мали його німецьке прізвище – Шламп – цього ніхто не приховував. У школі вона завжди була «фашисткою», хлопці були фріцами, бо так показувало радянське кіно і це нібито найпоширеніше німецьке ім’я. Дід завжди їй казав, що не буде вчити німецької мови чи культури, звідки походить сім’я. Мовляв, виходь заміж, бери українське чи російське прізвище і так буде легше в житті. І лише у 1990-х роках почав мене навчати німецької мови, пішли в новостворене товариство. Ось так почалося це відродження. А люди, яким 50-60 років, – випали з німецького культурного життя. І ми намагаємося відродити цей культурний пласт.
«Зараз тривають перемовини, щоб знайти місто-побратим Чернівцям у Німеччині»
– Чи є одним з напрямків Вашої діяльності налагоджування різного роду зв’язків між Німеччиною та Україною, зокрема Чернівцями? Можливо культурологічні, політичні чи економічні зв’язки?
– Коли почав очолювати молодіжну німецьку організацію, доводилося їздити до Німеччини. З того часу почалися перші контакти, певні рухи, знайомства тощо. І вже з 2000-х років створили раду німців України, яка об’єднує усі подібні організації, щоб саме розвивати такі контакти. Обрали для себе стратегію розбудови такого містка між Україною та Німеччиною. Не без нашої участі почалася активна робота та співпраця між Каринтією та Буковиною. Зараз тривають перемовини, щоб знайти місто-побратим Чернівцям у Німеччині. Це було б на часі, затребувано, зважаючи на рівень підтримки Німеччиною України. Є два міста на поверхні – це Аугсбург (Швабія), з яким є давні контакти, та активізувалися перемовини з Дюссельдорфом.
Окрім того, маємо неформальні стосунки навіть із бундестагом, з парламентарями. Коли там відбуваються слухання, то вони цікавляться нашою думкою з приводу сучасної ситуації в Україні. Ми показуємо економіку знизу, взаємозв’язки між людьми тощо.
– Чи не виникало бажання виїхати до Німеччини?
– Бажання було. Особливо сильно у студентські роки. Закінчував ЧНУ, фізичний факультет, і після навчання були досить примарні сподівання. Не було розуміння, що робити далі. Тоді навіть поступив до університету Бремена, але зрозумів, що то не моє і повернувся в Україну. Так сталося, що зв’язки, які налагоджував ще з 2000-х років, допомогли створити спільне підприємство (завод на «Гравітоні»). Зараз також є підприємство, двоє дітей, родина, і ми визначилися, що залишаємося однозначно тут.
«Ми навіть приймаємо в члени товариства українців»
– Скажіть, чи вдається якось популяризувати Чернівці туристичні, щоб кількість відвідувачів із Німеччини більшало?
– Такого завдання ми не ставили ніколи. Коли ми запрошували людей, то за певними програмами, проектами, обмінами. Щодо туристів, то п’ять років тому була величезна хвиля так званого ностальгічного туризму. Люди похилого віку приїжджали до Чернівців, аби побачити, де вони мешкали. Але вона пішла на спад. Якби Чернівці не почали розвивати так званий подієвий туризм, то цей напрямок би занепадав. Завдяки певним заходам туристичний потік збільшується. Але не такими темпами, як би цього хотілося.
Молоді, з якою спілкуюся, не вистачає, аби приїхати в Чернівці як туристи, драйву, вони хочуть якихось дій тощо. Якщо почати з простого, то вони хочуть нормальну карту маршрутів.
– Узагальнено – відповідну інфраструктуру.
– Так. Людина приїздить, залишається в центрі міста і не знає, що їй робити. Аби подивитися центр Чернівців, вистачає трьох годин, якщо не має якоїсь своєї особливої програми. І далі турист не знає, що робити. Ось це проблема. Аби людина могла пробути ніч у Чернівцях, і наступного дня могла ще щось побачити.
– Чи приходять до Вашого товариства. Беруть участь у діяльності люди інших національностей?
– Так. Ми навіть приймаємо в члени товариства українців та усіх тих, хто цікавиться німецькою культурою і хоче її розвивати. А якщо хочуть просто побачити роботу, то Німецький дім відкритий абсолютно для усіх. Також хочеться. щоб в Чернівцях розвивалися консульські установи, щоб навіть через наше місто впливати на столицю та ухвалення там рішень.
– Якими мовами послуговуєтеся в побуті?
– З родиною спілкуюся російською, бо це мова, якою мене виховали. Українську вивчав у школі та університеті. Так само вивчав німецьку зі своїм дідом. Діти в садочку та школі, звичайно, розмовляють українською мовою, російською в побуті, а німецькою – коли приїздимо до Німеччини чи Австрії. Плюс у Німецькому домі діють п’ять мовних курсів, навіть для найменших дітей від 5 років. Куди також ходять мої діти.

ВІДЕО.
Олесь ЗАДНІСТРОВСЬКИЙ
Джерело: https://pogliad.ua/news/chernivtsi/nimci-yaki-meshkayut-u-derzhavi-vvazhayut-sebe-gromadyanami-ukrayini-313692