Languages

Календар

May 2021
M T W T F S S
« Sep    
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Ukrainian for beginners

Костянтин Бабак. Спільний моніторинг стану задоволення прав української національної меншини Румунії та румунської національної меншини України: шляхом порозуміння до добросусідства і партнерства

Положеннями Протоколу третього засідання Змішаної міжурядової Українсько-Румунської комісії з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, підписаного 4 грудня 2002 року, та Протоколу зустрічей міністрів закордонних справ України та Румунії, підписаного 4 липня 2006 року, було заплановано проведення спільного моніторингу стану задоволення прав румунської національної меншини в Україні та української — в Румунії.
Розглянемо причини та етапи проведення моніторингу.
Причини, що обумовили необхідність проведення спільного моніторингу
Румуни займають сьоме місце за чисельністю серед національних меншин України. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року в Україні проживає 151,0 тис. чол. або 0,3% всього населення країни, з яких 114,6 тис. (12,5%) осіб проживає у Чернівецькій області, 32,1 тис. осіб (2,6%) — у Закарпатській області, інші розселені дисперсно в Автономній Республіці Крим (268 осіб), Донецькій (372 особи), Одеській (724 особи), Миколаївській (162 особи), Херсонській (206 осіб), Кіровоградській (139 осіб) областях там. Києві (203 особи).

У Чернівецькій області румуни компактно проживають у Герцаївському -28,2 тис. осіб (94%) і Глибоцькому — 66,2 тис. осіб (67%) районах. Значну частину населення вони складають у Сторожинецькому — 33,7 тис. осіб (37,5%), Хотинському — 5,4 тис. осіб (7,1%) районах та м. Чернівцях — 13,0 тис. осіб (7,5%).
У Закарпатській області румуни компактно проживають у дев’яти населених пунк¬тах Тячівського — 21,3 тис. осіб (12,4%) та чотирьох Рахівського — 10,5 тис. осіб
(11,6%) районів. У всіх інших районах та містах області дисперсно проживає всього 340 осіб румунської національності.
Переважна більшість румун проживає в сільській місцевості. Мову своєї національності вважають рідною 91,7% румун, українську – 6,2%, російську — 1,5%.
Відповідно до положень статті 13 вищезгаданого Договору Українська держава всебічно сприяє збереженню етнічної самобутності румунської національної меншини, задоволенню їх мовно-освітніх, культурних, інформаційних та релігійних потреб.
Українська громада нашого південно-західного сусіда — Румунії історично характеризується своєю розпорошеністю за етнічною та конфесійною ознака¬ми. Найдавнішою та найчисельнішою її категорією є автохтонне українське населення повітів Сучава та Марамуреш.
Внаслідок перепису населення Румунії у 2002 році зафіксовано розподіл української меншини на українців, рутенів (русинів) та гуцулів, загальна чисельність яких становить 61,4 тис. осіб. Компактно етнічні українці проживають в Марамуреші (понад 36 тис), Південній Буковині (понад 10 тис), Банаті (понад 8 тис.) і Добруджі (приблизно 1,5 тис).
Румунська держава постійно опікується становищем румунської національної меншини в Україні. Під час переговорів з українською стороною офіційний Бухарест акцентував увагу на необхідності «паритетного підходу» до вирішення проблем румунської національної меншини і вимагав проведення спільного моніторингу задоволення прав румунської національної меншини в України навіть у регіонах її некомпактного проживання. Українська ж сторона, навпаки, керувалась здебільшого принципом «компактного проживання».
З метою вивчення реального стану задоволення прав української меншини в Румунії та румунської — в Україні 1998 року на першому засіданні Змішаної міжурядової Українсько-Румунської комісії з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, сторони досягай згоди про проведення моні-торингового обстеження. Враховуючи велику кількість інших важливих питань щодо міждержавних відносин обох країн, зокрема питання кордонів, згадана Комісія повернулася до цього питання лише 2002 року. На виконання пункту З розділу IV Протоколу четвертого засідання Комісії для підготовки та проведен¬ня моніторингу була створена спільна робоча група на рівні експертів.
21-22 вересня 2006 року в приміщенні Комітету відбулося третє засідання експертів, під час якого були остаточно погоджені всі параметри та порядок проведення спільного моніторингу, внаслідок чого був підписаний Протокол.
Експерти домовились, що процес моніторингу проходитиме в три етапи, тривалість кожного — 14 днів (по 7 днів на території однієї сторони). Протягом кожного етапу планувалось здійснити обстеження 5-ти населених пунктів в Ук¬раїні та 5-ти — в Румунії, з яких по два населених пункти визначає сторона, на території якої проводиться моніторинг, а три населених пункти визначає інша сторона. Моніторингова група кожної зі сторін включає до 8-ми осіб, які представляють відповідні центральні та місцеві органи державної влади, а та¬кож громадські організації національних меншин. До проведення моніторингу залучаються експерти Ради Європи та ОБОЄ.
Проведення першого етапу спільного моніторингу
9-15 жовтня 2006 року Спільна моніторингова група відвідала п’ять населених пунктів Чернівецької області: Петрашівка, Молодія, Карапчів, Чудей та Крас-ноільськ. До складу моніторингової групи від української сторони входили представники МЗС, МКТ, МОН, Чернівецької облдержадміністрації та колиш¬нього Держкомнацміграції (нині — Держкомнацрелігій). Під час перебування експертів у Чернівцях були проведені зустрічі з народним депутатом України Іоном Попеску, головами місцевої обласної державної адміністрації та обласної ради, керівниками управлінь освіти і науки, культури, внутрішньої політики облдержадміністрації, а також профільних комісій облради.
Експерти також зустрілися з представниками румуномовних ЗМІ області, громадами відвіданих сіл, з ректоратом, викладачами та студентами кафедри румунської та класичної філології Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, керівниками румунських національно-культурних товариств, керівництвом Буковинського незалежного центру актуальних досліджень. Керівники румунських національно-культурних товариств передали моніторинговій групі, представникам ОБСЄ та РЄ «Пропозиції для членів Української частини Українсько-Румунської комісії з питань моніторингу від румунської спільноти України». За підсумками відвідання спільною моніто-ринговою групою населених пунктів заповнювалися анкети українською та румунською мовами.
З урахуванням того, що основною метою здійснення спільного моніторингу було з’ясування на місці конкретних якісних і кількісних показників, які відображають реальне становище румунської національної меншини, спільна моніторингова група, відвідуючи вищезазначені населені пункти Чернівецької області, підтвердила наявність дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням румунською мовою, бібліотек, культурних установ, культових споруд, де богослужіння ведеться румунською мовою, а також встановила наявність теле-та радіопередач румунською мовою, друкованих засобів масової інформації румунською мовою, румунських громадських національно-культурних товариств, кафедри румунської та класичної філології в Чернівецькому національному університеті ім. Ю.Федьковича.
Румунській стороні та представникам Ради Європи і ОБСЄ було надано довідкову інформацію щодо стану забезпечення прав румунської меншини в Чернівецькій області, фінансування румуномовних ЗМІ регіону, а також Програму підтримки національно-культурних товариств, етнічних товариств Чернівецької області та української діаспори на 2006—2007 роки.
Спільна моніторингова група зафіксувала наявність пропозицій та прохань щодо потреби збільшення кількості методичної літератури румунською мовою у школах, художньої літератури румунською мовою у шкільних та громадських бібліотеках, покращення якості перекладу румуномовних шкільних підручників, внесення змін до часу трансляції теле- і радіопередач румунською мовою.
ЗО жовтня — 5 листопада 2006 року спільний моніторинг пройшов на території Румунії, в повітах Сучава та Ботошань, де експерти відвідали населені пункти Вашківці, Рогожешти, Кліт, Негостината Маріцея. Експерти зустрілися з префектами повітів Сучава та Ботошань, керівниками інспекторату культури, освіти, радниками префектів з національних питань, ректором та викладачами Сучавського університету, в якому є спеціалізація «Українська мова та література», а також з представниками місцевого Союзу українців Румунії та його головою Іваном Боднаруком.
За підсумками відвідування зазначених населених пунктів спільна моніторингова група зафіксувала в анкетах пропозиції та прохання щодо потреби збіль¬шення кількості методичної літератури в школах та художньої літератури у шкільних та громадських бібліотеках румунською та українською мовами, а також внесення змін до часу трансляції телерадіопередач українською мовою. Пропозиції були також передані румунській стороні.
Аспекти вищезгаданих обстежень були обговорені на V засіданні Змішаної міжурядової Українсько-Румунської комісії, яке відбулося 21-22 листопада 2006 року в Бухаресті. Члени міжурядової Комісії спочатку відзначили конструктивну та доброзичливу атмосферу проведення моніторингу, активну участь у ньому представників національних меншин, сприяння з боку місцевих органів влади. Проте, надалі найскладнішою частиною засідання виявилося погоджен¬ня проекту Протоколу, який так і не був підписаний.
Серед позитивних здобутків також варто зазначити, що українська сторона високо оцінила участь у проведенні моніторингу міжнародних експертів від ОБСЄ та Ради Європи, а також їх коментарі щодо підсумків його першого етапу.
Так, в офіційному листі Верховного комісара ОБСЄ з питань національних меншин на адреси міністрів закордонних справ України та Румунії, зокрема, у частині рекомендацій зазначається дослівно таке:
«Ситуація з українською нацменшиною в румунському повіті Сучава характеризується сильними тенденціями до асиміляції. Під час перепису населення Румунії в 2002 р. значна кількість людей з етнічним українським корінням задекларувала себе румунами, а не українцями, не зважаючи на те, що приватно бага¬то з них зберігають деякі, хоча й слабо розвинуті ознаки української культурної спадщини. Більшість українців не може читати й писати українською і надають перевагу тому, щоб їх діти отримували освіту виключно румунською мовою. В той же час, як добровільна асиміляція була б правдивою характеристикою становища сьогодення, її коріння походять ще з репресивної політики румунського комуністичного режиму, що існував до 1989 року. З цього випливає, що румунська влада несе відповідальність за надання необхідних можливостей та повинна заохочувати тих українців, які хочуть зберегти й розвивати свою етнокультурну ідентичність паралельно до їх цивільної ідентичності румунських громадян.
Проте, румунська меншина, яка компактно проживає на півдні Чернівецької області України, спромоглася зберегти сильну етнокультурну ідентичність та визнає румунську мову як свою рідну. Вони мають змогу навчатися в школах, де всі предмети викладаються румунською мовою й надають цьому перевагу. Очевидно те, що вони також можуть без приховування практикувати культуру та релігію рідною мовою. Водночас, ще багато потрібно зробити для того, щоб покращити рівень знання державної мови членами румунської меншини в Україні. Вільне володіння державною мовою є основою для інтеграції в національне суспільство осіб, які належать до національних меншин.
Обом країнам слід розглянути двомовне навчання як життєздатний вибір для збереження рідної мови, з одного боку, та з іншого, — для забезпечення вільного володіння державною мовою.
Необхідно зазначити, що інколи місцева влада обох країн намагається відвернути батьків від того, щоб їхні діти записувалися в класи, де викладається мова національної меншини, та робить суперечливі заяви з цього приводу. З огляду на потребу забезпечення гідних довіри відносин між меншиною та більшістю населен¬ня країни, рекомендується, щоб представники влади утримувались від таких заяв».
У спостереженнях професора Райнера Хофмана, експерта Ради Європи, який також брав участь у першому етапі моніторингу, зазначено, що вищезгадані моніторингові місії пройшли конструктивно й об’єктивно та згідно з принципами добросусідства. Особливо високо він оцінив відкрите ставлення та дух спів¬робітництва двох делегацій. Це продемонструвало готовність обох сторін забезпечити удосконалений захист відповідних національних меншин. Ці принципи перебувають також в полі зору Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин.
Однією з головних цілей моніторингового процесу є ідентифікація недоліків на основі об’єктивної оцінки та рекомендація слушних пропозицій з метою удосконалення специфічної ситуації. Райнер Хофман, як колишній Голова Консультативного комітету Рамкової конвенції про захист національних меншин, зазначає, що конструктивний діалог залишається одним з найбільш вдалих шляхів для виправлення існуючих недоліків. Він розглядає участь міжнародних спостерігачів у цьому процесі як інноваційний метод полегшення діалогу, і тому вдячний сторонам за ініціативу залучення досвіду Ради Європи та ОБСЄ до цієї роботи. Під час двох моніторингових місій детальна анкета, заповнена делегаціями за підсумками дискусій з громадами населених пунктів, що відвідувалися, стала важливим інструментом для отримання адекватної картини відповідних ситуацій. Однак, це може викликати певні очікування у населення, і тому спосіб, у який спільна моніторингова група ідентифікувала потреби, дуже важливий.
На думку Р. Хофмана, принципова роль міжнародних експертів у цій роботі — полегшити діалог, а підготовка справжніх моніторингових висновків належить до сфери відповідальності обох делегацій. Тому він утримався від будь-яких вичерпних оцінок стану осіб, які належать до української національної меншини в Румунії та румунської — в Україні. Такі оцінки входять в рамки моніторингового процесу, що здійснюється Консультативним комітетом Рамкової конвенції про захист національних меншин, атому Р. Хофман пропонує Змішаній міжурядовій Українсько-Румунській комісії поділитися своїми висновками з Консультатив¬ним комітетом. Моніторингові місії показали, що така двостороння діяльність щодо задоволення прав національних меншин може відігравати важливу роль у посиленні захисту національних меншин у державах-членах Ради Європи. Тому Р.Хофман як експерт Ради Європи заохочує органи влади обох держав продовжувати цю форму діалогу, спрямовану на покращення становища осіб, які належать до відповідних національних меншин, а також звертає увагу на те, що імплементація згаданої Рамкової конвенції є обов’язком держав щодо прав людини і не повинна обумовлюватися міркуваннями двосторонньої взаємності.
Проведення другого етапу спільного моніторингу
27 травня—2 червня 2007 року було проведено першу частину другого етапу спільного моніторингу. Моніторинг проходив у повіті Марамуреш (Румунія), де проживає найбільша частка населення Румунії, що має українське етнічне походження (понад 36 тис. осіб).
До спільної групи експертів входили представники від української та румунської сторін, а також Ради Європи та ОБСЄ (відповідно К.3иман та Н.Саба-надзе і К.Бюшер). Українська частина групи працювала у такому складі: співробітники Управління по зв’язках із закордонними українцями МЗС, Посольства України в Румунії та Закарпатської облдержадміністрації.
Спільна моніторингова група побувала в п’яти селах повіту: Вишавська Долина, Вишня Рівна, Криве, Луг над Тисою, Русь-Поляни. За підсумками відвідання згаданих населених пунктів спільною моніторинговою групою заповнювалися анкети українською та румунською мовами.
Загалом офіційно не було зафіксовано погроз, ворожості, насильства або інших дискримінаційних дій, спрямованих проти української меншини.
Проведена робота засвідчила, що у зазначених п’яти селах, де загальна частка українського етнічного населення складає 94,7%, немає жодного українського дитячого садка, жодної школи. Існує 11 садків з румунською мовою виховання та 8 восьмирічних шкіл з румунською мовою навчання. У них викладається ук¬раїнська мова і література як окремий предмет. Загалом у повіті є один україн¬ський ліцей (єдиний у Румунії), який не забезпечений дидактичною та навчальною літературою. Можливість здобувати вищу освіту українською мовою у повіті відсутня. Наявна навчальна методична література українською мовою застаріла, тобто діти навчаються за програмами 60-х—70-х років минулого сторіччя, які востаннє були оновлені 1989 року. В обстеженому повіті фактично відсутні будь-які друковані ЗМІ українською мовою, окрім 4-х періодичних видань Союзу українців Румунії.
Слід також зазначити, що примарі (голови сільрад) та директори шкіл відвіда¬них населених пунктів були заздалегідь підготовлені до запитань моніторингової анкети та мали зразки вже заповнених анкет (як і деякі представники румунської частини моніторингової групи), дані яких іноді не відповідали реальній ситуації. На думку українських експертів, а також, враховуючи неофіційні висловлювання міжнародних експертів, румунська сторона всіляко намагалася відвернути увагу від реального стану забезпечення прав української національної меншини.
За результатами зустрічей з батьками дітей, які вивчають українську мову, викладачами української мови та літератури, а також викладацьким складом ліцею ім. Т.Шевченка у м. Сігету Мармацієй було зроблено висновок, що діти поки що не зацікавлені у навчанні українською мовою, оскільки не бачать перспектив застосування у подальшому отриманих знань (у Румунії отримати вищу освіту українською мовою можна лише у трьох навчальних закладах і лише за однією спеціальністю — українська мова і література). Наприклад, у с. Русь-По-ляни з чисельністю населення близько 10 тис. осіб (96,64% — етнічні українці) у цьому році продовжувати навчання в українському ліцеї висловили бажання лише п’ятеро дітей. До того ж відсутній контроль з боку органів державної влади щодо забезпечення шкіл букварями, підручниками з української мови та літератури, а також з інших предметів. Румунською владою виділяються кошти на переклад та друкування деяких підручників для потреб національних меншин, однак після виділення коштів державні органи влади не цікавляться процесом здійснення друку та результатом розповсюдження по навчальних закладах самих підручників. Це, в свою чергу, дає можливість приватним друкарням ігнорувати замовлення. Наприклад, єдиний у Румунії український ліцей, зі слів викладачів, забезпечений підручниками з української мови та літератури на 5% (з румун¬ської мови та літератури — на 95%). З деяких предметів діти мають один підручник на два класи.
Однією з найактуальніших проблем у сфері збереження етнічної, культурної і мовної ідентичності українців у Румунії, на нашу думку, залишається повна підконтрольність і абсолютна лояльність керівництва Союзу українців Румунії до політики і практики державних органів Румунії у сфері забезпечення прав ук¬раїнської меншини, що об’єктивно призводить до її поступової денаціоналізації.
Вищезазначене дозволяє зробити висновок, що українська національна меншина перебуває в досить складних умовах щодо збереження та розвитку своєї національної ідентичності, задоволення освітніх та культурно-інформаційних потреб.
25-30 червня 2007 року в Закарпатській області було проведено другу частину другого етапу спільного моніторингу.
До спільної моніторингової групи входили з румунської сторони: директор Департаменту з питань відносин з румунами звідусіль МЗС Румунії Л.Жерка, заступник керівника Дирекції ОБСЄ, Ради Європи та прав людини МЗС Румунії Р.Ротонду, третій секретар МЗС Румунії А.Нікіфор, другий секретар, начальник консульського відділу Посольства Румунії в Україні С.Молдован, другий секре¬тар Генерального консульства Румунії в м. Чернівці Ю.Фокша, віце-консул Гене¬рального консульства Румунії у м. Одеса А.Нікулеску, представник префектури повіту Марамуреш Н.Мурешан та директор музею м. Сігет повіту Марамуреш М.Денкуш.
З української сторони до складу Спільної моніторингової групи увійшли начальник відділу міжнародного співробітництва Держкомнацрелігій В.Боголю-бов, аташе Департаменту культурного та гуманітарного співробітництва МЗС В.Гуленко, начальник відділу у справах національностей Закарпатської облдер¬жадміністрації Ю.Євчак, заступник начальника Управління освіти і науки Закарпатської облдержадміністрації Г.Сопкова, заступник начальника Управління культури Закарпатської облдержадміністрації В.Марюхнич, заступник директора програм, головний редактор Творчого об’єднання програм національних меншин Закарпатської облдержтелерадіокомпанії В.Фокша та голова Соціально-куль¬турного товариства румун Закарпаття ім. Дж.Кошбука Ю.Опріш.
У ході моніторингового обстеження взяли участь експерт Ради Європи Е.Ко¬нечна, старший радник Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин К.Бюшер та радник з юридичних питань Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин В. де Граф.
25 червня спільною моніторинговою групою були проведені зустрічі з голо¬вою Закарпатської облдержадміністрації, заступником голови обласної ради за участі начальників структурних підрозділів Закарпатської облдержадміністрації, з ректором та викладацьким складом кафедри класичної та румунської філології факультету романо-германської філології та студентами відділення румунської мови та літератури Ужгородського національного університету та з керівництвом Закарпатської облдержтелерадіокомпанії, на базі якої функціонує редакція програм румунською мовою.
Після переїзду до Тячівського району моніторингова група мала зустріч з лідерами румунських громадських організацій представниками румунської громади, зокрема головами сільських рад компактного проживання румунів, директорами румуномовних навчальних закладів. У ході зустрічі представниками румунських громад порушувалися, зокрема, питання щодо відкриття на території Закарпатської області Генерального консульства Румунії в Україні, забезпечення представництва румун у Верховній Раді України, поліпшення забезпечення румуномовних шкіл підручниками, фінансування державою діяльності румунських громадських організацій, румуномовної газети «Мараморошани», поліпшення стану доріг, газифікації сіл, будівництва нової школи у с. Біла Церква Рахівського району, нового приміщення ліцею з румунською мовою навчання у смт. Солотвино
Тячівського району, а також утворення адміністративно-територіальної одиниці — Солотвинського району, який б охоплював також населені пункти ком¬пактного проживання румунів за умови проведення в Україні адміністративно-територіальної реформи, тощо.
Керівники громадських організацій румунської національної меншини області передали спільній моніторинговій групі прохання румунської громади Закарпаття для подальшого розгляду на V засіданні Змішаної міжурядової Ук-раїнсько-Румунської комісії з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин.
Спільна моніторингова група відвідала п’ять населених пунктів, зокрема Плаюц (Водиця) та Біла Церква Рахівського району, Карбунешть (Глибокий Потік), Топчино та Нижня Апша Тячівського району, в яких оглянула загальноосвітні школи, дошкільні заклади, заклади культури, сільські ради. За участі громад¬ськості сіл були заповнені анкети українською та румунською мовами.
У ході заповнення анкет румунська делегація вимагала записувати всі порушені румунською громадою питання, однак, якщо ці питання стосувались самої румунської сторони, то з її боку спостерігались певні заперечення. Зокрема, коли представник румунського товариства області запропонував внести до анкети, щоб Румунія розглянула питання щодо спрощення процедури отримання віз для представників румунської громади України, надання етнічним румунам з Украї¬ни більше прав під час перебування на території Румунії, зокрема щодо медичного забезпечення, то румунська сторона відмовилась це зробити.
Також зверталась особлива увага на дискримінаційне ставлення викладачів до студентів з України під час їх вступу до румунських ВНЗ, при поселенні до гуртожитків тощо. Фіксувати в анкетах такі зауваження румунська сторона також категорично відмовилась.
На прохання румунської сторони, 29 червня спільна моніторингова група відвідала Солотвинську загальноосвітню школу № 2, на базі якої функціонують ліцейні класи. Директор навчального закладу М.М.Опріш повідомив, що, за дорученням Президента України, Тячівською райдержадміністра-цією виділено 1 млн. грн. на капітальний ремонт школи, після завершення якого навчальний заклад буде одним із найсучасніших в області.
Представниками Ради Європи і ОБСЄ в цілому була дана позитивна оцінка процесу організації та проведення моніторингу в Закарпатській області, однак, звернено увагу на неналежний рівень представництва української частини моніторингової групи, зокрема на відсутність багатьох представників центральних органів виконавчої влади України.
Проведення третього етапу спільного моніторингу
Румунській стороні було заздалегідь запропоновано провести першу частину третього етапу моніторингу в Одеській області у вересні—жовтні 2007 року.
Через неотримання вчасної інформації від румунської сторони та, враховуючи періодичність попередніх етапів (2006 року — перший етап, 2007 року — другий етап), українська сторона змушена була запропонувати провести завершальний третій етап спільного моніторингу в другому кварталі 2008 року.
Посольство України в Румунії нещодавно повідомило Держкомнацрелігій про отримання ноти МЗС Румунії, в якій румунська сторона повідомляє про свою згоду на проведення моніторингу у запропонований українською стороною період. Першу частину третього етапу буде проведено 19-25 травня ц.р. в Одеській області, а другу частину відповідно 23-29 червня у повіті Тульча (Румунія).
Досягнуто домовленостей про проведення моніторингового обстеження 5-ти населених пунктів у Кілійському, Ренійському та Ізмаїльському районах Одеської області.
За підсумками трьох етапів спільного моніторингу буде підписаний протокол для інформування на другій частині п’ятого засідання Змішаної міжурядової Українсько-Румунської комісії з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин.
Відповідно до пункту 11 Протоколу третього засідання експертів, сторони домовились рекомендувати співголовам Змішаної міжурядової Українсько-Румунської комісії здійснити за підсумками трьох етапів спільного моніторингу обмін поп рарегз (інформаційними довідками) стосовно становища відповідної національної меншини на своїй території.
По завершенню третього етапу спільного моніторингу, проведення засідань Змішаної міжурядової Українсько-Румунської комісії та підписання відповідних протоколів Держкомнацрелігій опублікує підсумкові матеріали з цих питань.
Проведення моніторингу стану задоволення прав української національної меншини Румунії та румунської національної меншини України має за мету зня¬ти всі спірні питання між Україною та Румунією в частині співробітництва у сфері забезпечення прав національних меншин і сприяти таким чином подаль¬шому зміцненню відносин добросусідства і партнерства між обома країнами.

При підготовці статті автор використовував аналітичні матеріали та довідки Чернівецької і Закарпатської облдержадміністрацій.

Стаття опубліковано у віснику Держкомнацрелігії України №1, 2008

Scridb filter

Leave a Reply

You can use these HTML tags

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>