Languages

Календар

September 2019
M T W T F S S
« Aug    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Ukrainian for beginners

Українська діаспора в Молдові

Українська діаспора в Молдові

Ярошевич Ганна 

У Республіці Молдова проживають 550 тис. Українців. Українська громада має 11 територіальних організацій, серед них: бібліотека імені Лесі Українки, товариство „Громада”, очолюване депутатом парламенту Олійником, Союз українців, товариство „Заповіт” в Бельцях, „Просвіта”, благодійний фонд „Відродження”, молодіжна організація „Злагода”, телепередача „Світанок”, на яку відведено 30 хвилин ефірного часу раз на тиждень. У республіці існує 57 шкіл, де вивчається українська мова і література, звичаї, історія; 369 сіл, де більшість населення складають українці; 23 фольклорних ансамблів. З 101 депутатів парламенту, 10 є українцями. Зв’язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через товариство “Україна”, громадські та культурні організації. Помітну роль у зміцненні цих зв’язків відіграє часопис “Українська діаспора”, який видає Національна академія наук України.

Українська діаспора в Молдові найчисельніша з усіх етнічних меншин. Тому її вивченню слід приділити особливу увагу.

Історія формування громади.

З різних причин і в різні часи відбувалося переселення українців у пошуках кращої долі. Тривалий час окремі території України як колонії перебували у складі імперій, у складі інших сусідніх держав, і українці опинялися поза межами загальноукраїнського національно-духовного впливу рідної землі.

Так, XIV ст. українська Буковина була під владою Молдавського князівства. Рівень культури держави-завойовниці був значно нижчий, ніж в Україні, українська культура мала змогу активно впливати на розвиток мови й культури Молдови. Молдавське письменство відчувало особливий вплив старої української актової мови, бо молдавани мали за писарів (канцеляристів) людей українського походження з Буковини.

Протягом тривалого часу в етнічних українців Молдови залишаються національні традиції, зберігається духовність мови, яка втілює народну мудрість, волю й свободу. Українці Молдови зберегли своє слово – цей найдорожчий скарб, врятували його від забуття та втрат, чому сприяли соціально-політичні та економічні умови української діаспори у Молдові.

Історичні національні традиції, мова, культура – це найважливіші фактори, що об’єднували їх – носіїв українського етносу. Надзвичайно складною була доля української мови бессарабських українців, на розвиток і функціонування якої впливали складні соціально-політичні умови. Через це українська мова у Бессарабії не знаходила застосування ні на державному рівні, а ні у громадських організаціях. Українці опинилися у духовній ізоляції, що стало причиною деукраїнізації частини мешканців цього регіону.

Одним із найважливіших засобів збереження своєї мови як дієвий фактор її захисту є українські обряди, а також традиції, звичаї українського народу, що передаються від покоління до покоління.

Українці, що прибули до Молдови за радянських часів, здебільшого вважають себе росіянами, оскільки є носіями російської мови, яка панувала у Молдові і досі є другою державною мовою. Проте, слід відзначити, що це не росіяни, бо у них інший менталітет, інший етнографічний національний характер, інша духовність і психологія мислення, тобто інший спосіб життя, що свідчить про їхні генетичні основи взагалі.

М.Слабошпицький наголошував на тому, що діаспора старанно виховувала своїх дітей із думкою про Україну. То було специфічне виховання у чужомовному оточенні, для якого Україна була завжди незвичайним “дивом” . Українська мова була об’єднувальним фактором для всіх українців Молдови, бо для більшості з них була рідною, але, під впливом румунської та російської, забулася. Для значної частини українців вона все ж таки функціонувала, та лише на побутовому рівні, у родинному оточенні. Українці, які оселилися тут давно, часом у третьому-четвертому поколінні вже втратили свою мову, для них вона стала іноземною, але пам’ять предків повертає їх до рідних витоків, до мелодійної прекрасної української мови, яку вони із цікавістю і натхненням вивчають. Все це ускладнює процес навчання на всіх рівнях освіти . Крім того, слід ураховувати й важливі політичні фактори. Українська мова протягом багатьох століть перебувала під впливом державної політики Молдови. З 1918 по 1940 – жорстка політика румунсьської влади. Значної шкоди розвитку української мови тут завдала русифікаторська політика царського, а потім радянського урядів. Дике свавілля жорстокої влади спричинило денаціоналізацію частини українського населення. Особливо нищівною була політика румунських господарів, зокрема у сільській місцевості. Така ситуація негативно впливала на розвиток та функціонування української мови. Про це свідчать офіційні дані перепису:

• у 1959 р. українську мову вважали рідною 86,3% українців Молдови;

• у 1970 р. – 79,4%;

• у 1979 р.– 68,5%; у 1989 р.– 61,6%, які говорять про втрату українцями цієї держави почуття гордості за свою історію, мову, націю.

Роль української діаспори у зближенні з Україною.

Україна обрала власний шлях розвитку. Свідомо чи несвідомо, після проголошення незалежності Україна почала ставити перед діаспорою вимоги: ви нам допомагайте фінансово, але в деталі побудови нашої держави не втручайтеся. Очевидно, за таких умов діаспорі неможливо стати реальним важелем впливу на 46-мільйонну державу. А навіть якби це було реально, навряд чи молодша генерація діаспорних українців погодилася б на таке викидання тяжко зароблених грошей у прірву корумпованих чиновників, неринкової економіки, інертного населення без реальної можливості і права впливати на ситуацію. Одна річ – допомагати “своєму”, а цілком інша – допомагати людям (суспільству, державі), які при кожній нагоді нагадують тобі, що ти “інший”.

Основним наріжним каменем між діаспорою й Україною стала відмова українською стороною прийняти колег з діаспори за своїх. В даному питанні винна не тільки Україна. Винні також ті діаспорні українці, які в ранні роки після незалежності приїжджали в Україну з наміром повчати тутешніх людей, як жити, не розуміючи культурної специфіки пострадянського простору, не маючи бажання застосувати методи і напрямки допомоги до ціннісних відмінностей, які породилися в результаті 50-річного відокремленого розвитку двох відламків української нації. Винні ті, які безкомпромісно намагалися будувати нову українську державу на зразок діаспори.

Досвід розвитку інститутів громадянського суспільства в діаспорі показав, що така форма спонтанної самоорганізованості може реально існувати тільки в умовах, коли на загальнодержавному рівні кожен член суспільства почуває себе повноправним. У тій же Молдові українці живуть вже понад 50 років, але в переважній більшості не прийняли громадянства держави, вони є досі швидше “іммігрантами”, ніж діаспорою. Можна аргументувати, що у ціх державі діяла своя специфіка, яка не дозволила українцям розвинути свої організаційні структури настільки, як це відбулося в Північній Америці .

Якщо Україна дійсно бажає використати ресурс досвіду діаспори (в тому числі фінансовий, організаційний, патріотичний), вона має зробити крок їй назустріч. Потрібно надати можливість вихідцям з української діаспори стати повноправними громадянами України. В умовах суспільно-економічного стану України це означає дозволити подвійне громадянство, адже ж Україна не сміє вимагати (як це є зараз), щоб діаспорний українець зрікався громадянства тієї держави, в якій він народився, виховувався, сформувався професійно, як особистість. Така вимога ставить особу з діаспори перед неможливим вибором: відмови від однієї, вже сформованої, позитивної суті своєї ідентичності на користь другої, несформованої, також своєї, але багато в чому на повсякденному рівні чужої. Навіть при найбільшому бажанні перебороти такі емоційні бар’єри прийняття українського громадянства є просто непрактичним, адже згідно з діючим законодавством набуття громадянства України вимагає здачу паспорта іноземної держави. Навряд чи найбільш гучні українські патріоти, маючи іноземний паспорт на руках, погодилися б його здати на користь українського.

Отже, арґумент, який поширений поміж представниками української патріотичної еліти, – що Україна не може законодавчо дозволити подвійне громадянство, бо це призвело б до формування “п’ятої колони” на її території, – не відображає дійсності. Тому першочерговим завданням будівників сучасної України є переосмислення ідеологічних підпор цієї рушійної сили, яка в минулому призвела до формування як діаспори, так і держави Україна. Поняття “українство” потрібно модернізувати згідно з новими вимогами, які виникли в результаті здобуття незалежності – це потрібно і діаспорі, і Україні .

Українська громада в Республіці Молдова відрізняється від інших своєю чисельністю (550 тис.), бо за статистикою кожний сьомий громадянин Молдови – українець. Вони не забувають рідну країну, живуть із нею в серці, підтримують традиції, намагаються приїздити на батьківщину, цікавляться політичною ситуацією і залишаються патріотами. На жаль, про матеріальну допомогу говорити недоречно, бо життєвий рівень жителів Молдови набагато нижче нашого. Вони, скоріше, потребують нашої допомоги більше. Ми їхня єдина надія! Уряд Молдови спрямовує основні кошти на розвиток молдавських шкіл, а українським навчальним закладам належна підтримка не надається. Батьки дітей, які навчаються в україномовних школах, відмовляються матеріально допомагати, бо на офіційному рівні будь-яка матеріальна допомога з боку фізичних осіб заборонена, відповідно до чинного законодавства Республіки Молдова . Саме тому ми не маємо ніякого морального права забувати про українську громаду Республіки Молдова, бо таким чином ми відберемо в них останню надію: у дітей – вивчати українську мову і мати перспективне майбутнє, а у вчителів – давати освіту дітям рідною мовою, передавати їм глибини історичного досвіду, поринати у чарівний світ української поезії, рости на прикладах любові до батьківщини, яка здатна до самопожертви, плекати в них любов до України… ці діти у майбутньому обов’язково віддячать Україні за те, що вона їх не забула, бо молодь – це майбутнє держави!

Scridb filter

Leave a Reply

You can use these HTML tags

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>