|
|
Ярослав Грицак -доктор історичних наук (1996), професор Львівського національного університету ім. І. Франка і Центральноєвропейського університету (Будапешт), директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету.
Автор книжок: Нарис історії України. Формування української модерної нації ХІХ-ХХ ст. (Київ, 1996), Нistoria Ukrainy, 1772-1999 Страсті за націоналізмом (Lublin, 1999), (Київ, 2004), Пророк у своїй Вітчизні. Франко та його спільнота (Київ, 2006;
Читати далі Ярослав Грицак. Нарис історії України: формування української модерної нації ХІХ-ХХ ст.
 Чернівецька область України – унікальний край, у якому поєднані історична доля Північної Буковини і частини Бессарабії. Утворена область 7 серпня 1940 року возз’єднанням північної частини Буковини і Хотинського повіту Бессарабії. Розташований на перехресті магістральних шляхів Центральної, Південної та Східної Європи, цей клаптик української землі, в силу свого геополітичного становища тривалий час перебував у складі інших держав. Читати далі: 7 серпня виповнюється 70 років з часу створення Чернівецької області
 1918 р., липня, 7. Чернівці.
Звіт начальника жандармерії в Галичині та Буковині генерал-майора Е. Фішера міністерству оборони про поведінку національних груп на Буковині
Цілком таємно! Звіт про події в місяці червні 1918 р.
II. Герцогство Буковина. Поведінка національних груп.
 Усі, хто коли-небудь писав про Чернівці, обдаровували це місто численними епітетами та метафорами. «Маленький Відень», «чарівна і неповторна столиця буковинського краю», «неофіційна столиця Європи, де… неділя починається музикою Шуберта, а закінчується дуеллю, де фірмани фіакрів залюбки розмірковують на філософські теми, а вулиці підмітають букетами троянд…» Ну, аж так!
Втім, зрозуміти цих людей неважко — досить годину-другу потинятися вулицями Чернівців, аби відчути до міста щирий сентимент. А якщо ви захочете довідатись більше…
 2.1. Народний Дім в більшовицьких лещатах.
Історія Українського Народного Дому в радянський період (1940-1941, 1944-1991) є типовим зразком ставлення більшовиків до західноукраїнських культурно-освітніх установ, які, переживши австро-угорську та румунську окупацію, були фактично ліквідовані.
Читати далі: Володимир Старик. Нарис історії Товариства “Український народний дім в Чернівцях” (частина 2)
 Частина перша. 1884-1940 рр.
1.1. Заснування Народного Дому. У ХІХ ст. популярною формою організації громадського життя в Австрійській (Австро-Угорській) імперії стали народні будинки (доми). Українці Галичини вже під час революції 1848-1849 років висловили бажання заснувати подібну інституцію. В 1852 р. кошти на Український Народний Дім у Львові збирали на Буковині. Найбільшу суму передали львів’янам жителі Садгори.
 “…Безперечно важливими є і матеріали румунської газети “Glasul Bucovinei”, яка виражала інтереси групи Я.Флондора в румунському русі і відстоювала позицію, що вся Буковина (в тому числі і Північна) повинна перейти під владу Румунії. З початком 1919 року додатком до “Glasul Bucovinei” почав виходити однойменний тижневик українською мовою “Голос Буковини”. Про цей україномовний “Голос Буковини” В.Сімович писав “… видавці старалися переконати селянського читача про всі блага, що спадуть на українського селянина від румунської влади, і найважливіше доводили йому, що властиво, ніяких українців на Буковині немає, що є тільки румуни, що забули свою мову, отже, тепер настав час повернутися до неї”. Але навіть ця проурядова газета, деколи вміщала повідомлення про реальний стан справ з українцями Буковини, про утиски українців у сфері шкільництва тощо…. “
З вступудо книги О.Добржанського та В.Старика “Змагання за українську державність на Буковині (1914-1921)”
Народні меншости.
Урочистий обхід дворічних роковин злуки Буковини з Ромунією спонукав не лише нас, але й прочих дневникарів, особливо тих, що вважають себе відгомоном внутрішних бажань народних меншостей на Буковині, обговорити в своїх часописах переміну обставин на Буковині в протязі дволітного ромунського панованя і заявити в сій справі своє становище й дальше своє політичне поведеня. (…)
В сій статі хочимо за те познакомити наших читачі лише з поглядами прочих народностий, себто з поглядами їх часописий.
 Буковина – це чудовий край, багатонаціональний регіон Центрально-Східної Європи, що омивається Черемошом, Прутом і Дністром. Історики свідчать, що поляки були на Буковині вже в 14-15 ст. Поляки інтенсивно заселяли Буковину в 19 ст. На початку 20 століття чисельність поляків складала більше 50 тис. З відродженням Польської держави багато поляків виїхало з Буковини на Батьківщину. Зараз, вже в поділеній Буковині, в Чернівецькій області (Північна Буковина, Україна) мешкає близько 5000 поляків, в тому числі в Чернівцях – 2,5 тис.
З самого початку свої діяльності в (ХІХ ст.) польські організації на Буковині керувалися гаслом, котре було надруковане в першому номері “Газети Польської” (Чернівці, 30 липня 1883 р.): “Ми поляки хочемо бути в державі, в котрій живемо – елементом її порядку, спокою і суспільної згоди”. Це – гасло нашого Товариства, котре виникло в грудна 1989 р. Нині воно нараховує 6 Відділів – у Чернівцях, Стор ожинці, Старій Гуті, Нижніх Петрівцях, Тереблечі і Кіцмані. Загальна чисельність членів Товариств становить понад 500 осіб.
 Перші відомості про німців на БУКОВИНІ знаходимо вже в середні віки. Це були комерсанти (торгівці), які прийшли сюди з Семигороддя. Вони осіли в містах Серет і Сучава, а згодом і східніше в деяких молдавських містечках.
Приєднання Буковини до Австрії у 1775 році викликало нову хвилю іміграції німців. Спочатку це були військові, службовці та ремісники, які передовсім поселялися в Чернівцях, Сереті, Сучаві. І тільки у 80 ті роки XVIII століття почалася іміграція швабських селян, частина яких прийшла з Банату, не діставши там змоги поселитися. Як робітники створюваних тоді гірничо-будівельних підприємств, з’явилися на Буковині ціпси з Верхньої Угорщини. Робітниками склодувних заводів були німці-переселенці з Богемії, які поселилися в Буковині на початку XIX століття.
Другою великою хвилею іміграції німців в наш край вважається розселення німців-богемців в середині XIX століття, переважно на великих приватних землеволодіннях та в горах Карпатах.
За першим австрійським переписом населення 1869 року, загальне число жителів Буковини становило 533 964 чоловік, серед яких налічувалось 10 479 євангельських та 29 502 католицьких німців.
Протокол
передачі державної влади від останнього австро-угорського президента Буковини Йозефа Ецборфа представникам Української та Румунської Національних Рад від 6 листопада 1918 року. За Румунську Національну Раду протокол підписав Аурел Ончул, за Українську Національну Раду протокол підписали Омелян Попович, Євген Семака, Микола Спинул. Читати далі: Протокол передачі державної влади на Буковині в 1918 році
|
|
