Наталія Гаврада. Інституційна складова реалізації державної етнополітики: центральний та регіональний виміри

В середині 1990-х років відомий український політолог В.Євтух, аналізуючи державну політику в етнонаціональній сфері, запропонував застосовувати термін “етнополітичний менеджмент”[i]. Зокрема, науковець під цим терміном розуміє “складову частину системи державного менеджменту (управління), що здійснює контрольно-регулятивні функції держави у сфері міжетнічних відносин”[ii].

На думку В.Євтуха, структуру етнополітичного менеджменту можна розглядати на двох рівнях: 1) операційному (управлінському) та 2) імплементаційному (розробка і реалізація заходів, які забезпечують виконання державної етнополітики)[iii]. До певної міри ці два рівні переплітаються передусім у плані участі управлінських структур у розробці та здійсненні заходів.

Перший рівень включає: центральний орган виконавчої влади (нині це Державний комітет України у справах національностей та релігій); органи місцевої виконавчої влади (управління або відділи у справах національностей та релігій). Зміст другого рівня визначають: державні програми, які здійснюються у тих чи інших сферах державної етнополітики; спеціальні програми; регіональні програми; окремі заходи, розробка й реалізація яких зумовлюється ситуацією, що складається на певний час.

Спробуємо розглянути процес інституціалізації державного етнополітичного менеджменту та з’ясувати зміст і еволюцію складових його структур. Щодо управлінського рівня, то його історія започатковується у 1991 році. Саме тоді Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 9 липня 1991 р. було прийнято рішення про створення при Кабінеті Міністрів Комітету у справах національностей, головним завданням якого було визначено “проведення єдиної державної політики в галузі міжнаціональних відносин з урахуванням інтересів кожної національності, історичних традицій і національних особливостей, економічних і духовних потреб”[iv]. Менш ніж через місяць ще однією постановою було врегульовано питання відповідальності та сфер відання новоствореного комітету. Зокрема, чисельність працівників Комітету визначалась 25 штатними одиницями. У структурно-функціональному плані Комі­тет складався із чотирьох підрозділів, три з яких безпосередньо займалися регулюванням у сфері міжнаціональних (міжетнічних) відносин. Окрім того, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів було рекомендовано розглянути питання про введення в їх апарат посад висококваліфікованих спеціалістів з національних питань[v].

Більш концептуально завдання, функції та повноваження цієї державної структури було виписано у Положенні про Комітет у справах національностей, яке було прийняте, на початку 1992 р. У цьому документі вперше йшлося про державну політику у сфері міжнаціональ­них відносин. Згідно із Положенням “Комітет у справах національностей при Кабінеті Міністрів України є центральним органом державного управління. Комітет проводить єдину державну політику в сфері міжнаціональних відносин з урахуванням  традицій,  особливостей і потреб кожної нації та національної групи”[vi]. Головними завданнями Комітету визначалися: створення разом з іншими органами державного управління умов для задоволення соціально-економічних і духовних потреб, відродження й  розвитку в Україні національних культур, мов і традицій; сприяння проведенню кадрової політики, спрямованої на забезпечення представництва громадян України різних національностей в органах державного і господарського управління; сприяння задоволенню національно-духовних  потреб українців, які проживають за межами України.

Важливим момен­том в оцінці перспектив формування державної етнополітики в Ук­раїні є те, що у цитованому Положенні передбачалося створення при Комітетові Державного дослідницького та культурологічного центру національних культур, який мав забезпечувати соціально-економічні і духовні потреби, відродження й розвиток в Україні культур, мов і традицій національних меншин, а також української діаспори. Щоправда, цьому намірові не судилося здійснитися. Од­нак такий крок є показовим – в Україні ви­зрівала думка науково-аналітичного забезпечення етнополітики.

Для ефективного захисту прав національних меншин на регіональному рівні постала необхідність створення відповідних структурних підрозділів у органах виконавчої влади, які б відповідали за роботу з національно-культурними товариствами, сприяли налагодженню конструктивних відносин між органами влади та  представниками всіх етнічних груп.

Оскільки Чернівецька область – поліетнічний регіон, то у 1992 р. було створено відділ з питань національностей та міжнародних зв’язків виконавчого комітету обласної ради, до компетенції якого відносились питання етнополітики та офіційні міжнародні зв’язки з партнерами Буковини.

Наступним кроком була інституціалізація Міністерства України у справах національностей та міграції. Відповідний Указ був підписаний Президентом України 26 квітня 1993 р. Це міністерство з’явилося не випадково, його створення було викликане необхідністю Закону “Про національні меншини в Україні”. Постало міністерство на базі Комітету у справах національностей при Кабінеті Міністрів України, що повинно було забезпечити спадковість державної політики в етнонаціональній сфері[vii].

Порівняно із державним комітетом розширювалося коло завдань, які мало вирішувати міністерство. До відання міністерства були включені нові питання, якими раніше Держком не займався: наприклад, робота з депортованими народами та питання міграції. Останнє відбивало реалії, що склалися на рубежі 80-90-х років, а саме: інтенсивне повернення до Криму кримських татар та зростання міграційних потоків в Україну і через Україну[viii].

Чергова реорганізація центрального органу виконавчої влади у сфері етнополітики відбулася у 1994 р., тоді Указом Президента Ук­раїни від 25 липня було утворено Міністерство України у справах національностей, міграції та культів. Водночас було ліквідовано Раду у справах релігій при Кабінеті Міністрів України[ix]. Функціональна діяль­ність цього міністерства у сфері міжетнічних стосунків та міграцій залишалася у ме­жах, визначених положенням про попереднє міністерство. Те ж саме можна сказати і про наступну реорганізацію. Згідно з Указом Президента України від 26 грудня 1995 р. міністерству була по­вернена його попередня назва, – Міністерство України у справах національностей та міграції. Його функції та завдання були аналогічними тим, які виконувало попереднє міністерство, за винятком деяких, що були пов’язані з релігійними питаннями, котрі передавалися у відання Державного комітету у справах релігій[x]. Щоправда, у самій структурі міністерства відбулися певні зміни – питаннями етнополітики займалися такі підрозділи: управління етнонаціональних процесів в Україні та у справах української діаспори; управлін­ня національних меншин; управління у справах депортованих; управління у справах біженців та міграції; управління ситуативно­го аналізу та інформаційного забезпечення; управління правового регулювання, а також радник з етнонаціональних проблем Криму, радник у справах української діаспори.

Постійні реорганізації та зміни у напрямах діяльності не відзначалися ані системністю, ані ефективністю, практично не було досвіду співпраці з національно-культурними товариствами, і реалізація державної етнонаціональнальної політики не набула комплексного характеру. Зміни у центральному апараті  позначалися і на діяльності відповідних органів на регіональному рівні.

У 1994 р. відділ з питань національностей та міжнародних зв’язків, Чернівецького облвиконкому було реорганізовано в управління у справах національностей та міграції, зі штатною чисельністю 6 осіб (2 співробітників відповідали за роботу з організаціями національних меншин).

Чергова зміна (цього разу вже із пониженням статусу) центрального органу державної влади, відбулася 26 липня 1996 р., коли Указом Президента “Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України” міністерство було ліквідоване, а на його базі утворено Державний комітет України у справах національностей та міграції[xi]. У зв’язку із скороченням штатів керівництву Держкомнацміграції довелося відмовитися від певних напрацювань. Наприклад, було скасовано посади радників, а у внутрішню структуру були внесені де­які корективи: з’явилися два управління, які були сформовані із вже існуючих підрозділів – це управління етнонаціональних процесів та у справах національних меншин і управління у справах ук­раїнської діаспори. У 1997 р. в структуру Комітету було введено Департамент мовної політики[xii]. Відбулися зміни і в регіональних органах.

У 1998 р. до управління у справах національностей та міграції Чернівецької обласної державної адміністрації приєднали відділи у справах  релігій та з міжнародних відносин (штатна чисельність 9 осіб). Однак, уже через рік (1999 р.), в зв’язку із ліквідацією Державного комітету України у справах національностей та міграції, відділ релігій було відокремлено від управління у справах національностей та міграції та перетворено в окрему структурну одиницю.

Наступний етап інституційної еволюції припадає на період 1999-2001 рр. Якщо в 1996 р. міністерство було перетворено на державний комітет, то протягом вказаного періоду Держкомнацміграції перестав існувати як центральний орган державної влади. Справа в тому, що 15 грудня 1999 р.щойно переобраний Президент Л. Кучма прийняв рішення про масштабну реорганізацію центральних органів державної влади. У ході цього процесу Комітет було ліквідовано, а його завдання і функції передані Державному департаменту у справах національностей та міграції, що почав діяти у складі Міністерства юстиції України[xiii].

Однак, відсутність в такій складній області, як етнонаціональні відносини, уповноваженого органу державної влади із належним статусом не могла не позначитися на ефективності державної політики у цій сфері. Очевидно, що для міністерства юстиції етнонаціональні питання за визначенням не могли бути пріоритетними та й рішення, що приймаються департаментом, за своєю юридичною силою неспівмірні із рішеннями державного комітету – центрального виконавчого органу влади. Очевидно, що подібні аргументи були прийняті до уваги, оскільки 13 вересня 2001 р. Держкомнацміграції був відновлений як у своєму статусі, так і у повноваженнях. Показово, що у мотивувальній частині Указу Президента йшлося: “З метою підвищення ефективності здійснення державної політики у сфері міжнаціональних відносин, міграції, забезпечення прав національних меншин України, представників депортованих народів, що повернулися в Україну та біженців … утворити Державний комітет України у справах національностей та міграції”[xiv]. Цей важливий документ ще раз підтвердив, що Україна послідовно продовжує курс на гармонізацію міжнаціональних відносин, підтримання атмосфери доброзичливості та консолідації всього українського суспільства, відновлення історичної справедливості щодо народів, депортованих за радянських часів, забезпечення прав біженців, задоволення національно-культурних потреб українців, які проживають за межами держави.

Указом Президента України від 19 березня 2002 р. було затверджено нове Положення про Державний комітет України у справах національностей та міграції, який є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. У своїй  діяльності він керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, узагальнює  практику  застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Держкомнацміграції України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією[xv].

У 2001 р. на регіональному рівні знову відбулись зміни, зокрема, в результаті чергової реорганізації, зі структури управління національностей та міграції було виведено відділ з питань міжнародних відносин. А у 2004 р. на базі управління було утворено два окремих структурних підрозділи – відділ у справах національностей та відділ міграції.

Слід зазначити, що впродовж численних реорганізацій обов’язки та завдання управління (відділу) у справах національностей в цілому практично не змінювалися. Більш того, зі зміною штатної чисельності структурного підрозділу кількість людей, що займалась питаннями національностей, залишалась стабільною – всього двоє.

Варто відзначити, що протягом 1992-2005 рр. на регіональну політику щодо національних меншин значною мірою впливали рішення центрального органу державної влади у справах національностей та міграції. Фактично структурні одиниці, що відали питаннями державної етнополітики в області, мали подвійне підпорядкування – голові обласної державної адміністрації та, наприклад, Держкомнацміграції. Зокрема, завдання управління (відділу) у справах національностей та міграції, їхня структура, розподіл функціональних обов’язків, чисельність штату визначалася відповідно до Типового положення, яке затверджувалося державним комітетом. Протягом всього часу існування управління (чи відділ) займалося інформаційно-аналітичною роботою в інтересах державного комітету, готувалися довідки та звіти щодо етнополітичної ситуації в регіоні, погоджувалось персональне призначення на посаду начальника та його заступника, на регіональному рівні вирішувались питання щодо співпраці з національно-культурними товариствами області. Проте численні реорганізації самого Держкому та часта зміна керівництва не давали можливості виробити якусь чітку, концептуальну стратегію проведення єдиної етнополітики та співпраці з національними меншинами. У більшості випадків ситуація ефективніше вирішувалася на місцях, аніж на рівні центральних структур. Починаючи з 2005 р., вплив Держкому на процеси, що відбуваються в регіоні, поступово почав скорочуватися. Наприклад, навіть призначення на посаду начальника відділу у справах національностей вже не погоджувалося із ним. Листування Держкому з підвідомчими структурами скоротилось до 3-4 довідок на рік. А у 2006 р. під час проведення моніторингу дотримання прав національних меншин на території Чернівецької області за участю представників Ради Європи, ОБСЄ, українського та румунського Міністерства закордонних справ, представники Держкому, які були ініціаторами проведення та членами моніторингової групи, приїхали тільки в останній день проведення заходу – для підписання протоколу. Таким чином, центральний орган влади фактично проігнорував надважливий захід. Аналогічна ситуація повторилась у 2007 р., коли під час другого етапу моніторингу на території Румунії, представники Держкому через брак коштів на відрядження взагалі не брали участі у його проведенні.

У 2005 р. відділ у справах національностей було включено до структури управління з питань внутрішньої та інформаційної політики обласної державної адміністрації, яке утворено розпорядженням голови облдержадміністрації від 16 квітня 2005 р. Новостворене управління постало внаслідок об’єднання управління з питань внутрішньої політики (10 штатних одиниць), управління з питань інформаційної  політики та преси (5 штатних одиниць), відділу у справах релігій (3 штатних одиниці), відділу у справах національностей (3 штатні одиниці).

Що стосується нинішнього становища, то розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації від 13 вересня 2006 р. було затверджено Положення про управління з питань внутрішньої політики[xvi], до складу якого входить і відділ етнополітики та зв’язків з громадськими організаціями. Координація роботи відділу покладається на начальника відділу та начальника управління з питань внутрішньої політики обласної державної адміністрації.

Цим Положенням передбачено основні завдання управління щодо здійснення етнонаціональної політики в регіоні, зокрема:

• сприяння органами виконавчої влади у розвитку їх зв’язків з національно-культурними товариствами, забезпечення реалізації державної політики у сфері міжнаціональних та міжконфесійних відносин;

• забезпечення дотримання законодавства стосовно національних меншин України та сприяння задоволенню національно-культурних, освітніх потреб та розвитку етнічної самобутності українців, що проживають за межами України, а також зміцненню їх зв’язків з Україною;

• запобігання проявам розпалювання міжетнічної  та расової ворожнечі.

Управління відповідно до  покладених на  нього завдань здійснює в межах повноважень заходи щодо виконання Європейської хартії регіональних мов  або мов меншин, координує діяльність пов’язану з виконанням вимог цієї хартії, контролює в межах своєї компетенції додержання прав і свобод національних меншин області, організовує та здійснює взаємодію місцевих органів виконавчої влади з національно-культурними товариствами.

Більш детально функціональні завдання, права та обов’язки розписані у Положенні про відділ етнополітики та зв’язків з громадськими організаціями від 13 жовтня 2006 р.[xvii] Зокрема на відділ покладаються наступні завдання:

• реалізація державної політики у сфері міжнаціональних відносин, сприяння консолідації та розвиткові української нації, забезпечення прав етнічних громад області;

• сприяння органам виконавчої влади у розвитку їх зв’язків з громадськими організаціями, в т.ч. політичними партіями та національно-культурними товариствами.

Відділ відповідно до покладених на нього зав­дань:

• систематично вивчає та аналізує тенденції етнонаціонального і етнокультурного розвитку на території області та сприяє гармонізації міжнаціональних відносин, збереженню і розвитку етнічної самобутності національних меншин області і українців, які проживають за ме­жами України;

• вживає в межах своєї компетенції заходів до запобігання проявам розпалювання міжетнічної та расової ворожнечі;

  •  сприяє діяльності громадських організацій, національно-культурних об’єднань національних меншин об­ласті та ук­ра­їнців, які проживають за ме­жа­ми України, спрямованої на задоволення освітніх та національно-культур­них потреб їх членів;

  •  сприяє розвитку національно-культурних традицій та національно-етніч­них особливостей українського народу, задоволенню потреб національних меншин об­лас­ті та українців, які проживають за межами України, в літературі, мистецтві, освіті, за­собах масової інформації;

  •  сприяє налагодженню співпраці з державними установами, громадськими, культурними, національними центрами іноземних держав, а також міжнародними ор­ганізаціями з питань, що належать до його компетенції;

  •  розглядає в установленому порядку звернення фізичних і юридичних осіб з питань, що належать до його компетенції[xviii].

Чергова реорганізація Держкому відбулася у 2006 р., проте жодним чином не позначилася на здійсненні інституційних механізмів етнонаціональної політики, оскільки навіть в організаційному плані в регіонах не відбулося жодних змін. 8 листопада 2006 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою зобов’язав реорганізувати Державний комітет у справах національностей та міграції і Державний департамент у справах релігій, утворивши на їх базі Державний комітет України у справах національностей та релігій. Основною метою такого кроку проголошувалася необхідність “подальшого вдосконалення системи органів виконавчої влади”[xix]. 14 лютого 2007 р. Постановою Кабінету Міністрів України було затверджено Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій[xx]. Саме після цього можна говорити про завершення довготривалого процесу реорганізації головного державного органу держави, що займається етнонаціональною політикою в Україні.

Одним із ефективних механізмів формування та здійснення етнополітики в регіоні є діяльність Регіональної Ради з питань етнонаціональної політики[xxi], яка створена у 2006 році. Ця Рада діє як консультативно-дорадчим органом при обласній державній адміністрації. Основним її завданням є розроблення пропозицій щодо сприяння формуванню та реалізації державної етнонаціональної політики в регіоні, спрямованої на збереження громадянської злагоди в суспільстві, гармонізацію міжнаціональних відносин, консолідацію та розвиток української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також щодо розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин Чернівецької області.

Рада з питань етнонаціональної політики розробляє та вносить голові обласної державної адміністрації пропозиції щодо:

• формування та реалізації державної етнонаціональної політики в регіоні, сприяння консолідації та розвитку української нації, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин Чернівецької області;

• сприяння формуванню толерантності в міжнаціональних відносинах в регіоні;

• попередження випадків дискримінації, ворожого ставлення чи насильства за ознаками етнічного походження, мовними або іншими ознаками, а також запобігання міжетнічним конфліктам в області;

• сприяння просвітницькій та виховній роботі з формування у громадян патріотизму і національної свідомості;

• розвитку етнокультурних і гуманітарних зв’язків громадських організацій національних меншин Чернівецької області з відповідними громадськими організаціями за межами України.

Окрім цього Рада:  вивчає та аналізує стан розвитку міжнаціональних відносин у Чернівецькій області;  розглядає проекти регіональних програм з питань етнонаціональних відносин;  вивчає та аналізує стан виконання законів України, розпоряджень голови обласної державної адміністрації, регіональних програм з питань забезпечення прав національних меншин Чернівецької області[xxii].

Рада діє у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів Ради. Персональний склад Ради затверджує голова обласної державної адміністрації. Участь у її роботі здійснюється на громадських засадах.

У рамках діяльності Ради систематично проводяться заходи з представниками національно-культурних товариств. Зокрема, у 2007 р. з ініціативи управління з питань внутрішньої політики облдержадміністрації та після обговорення на засіданні Ради та започатковано проведення Міжнаціонального дитячого фольклорного фестивалю  “Веселка Буковини”. Регулярно на засіданнях Ради обговорюється питання щодо фінансування діяльності національно-культурних товариств області за рахунок коштів, передбачених в обласному бюджеті на програму підтримки національно-культурних товариств та етнічних громад Чернівецької області. Наприкінці року розглядаються звіти та підсумки діяльності національно-культурних товариств, питання доцільності використання виділених коштів та затверджується перелік заходів, що будуть підтримані та профінансовані обласною владою у наступному році. Розглядаються також питання посилення економічних та культурних зв’язків між Буковиною та історичними батьківщинами громад, що населяють область.

Таким чином, ми можемо стверджувати, що існує цілий ряд установ та організацій державного рівня, що відають етнонаціональною політикою України. Основне завдання цих інституцій полягає у налагоджені  співпраці органів влади з громадськими організаціями національних меншин, ефективне вирішення національних питань, зокрема, недопущення міжнаціональної ворожнечі. Однак численні реорганізації на всіх рівнях влади не сприяють налагодженню єдиної державної політики щодо національних  меншин, а численні реорганізації центрального органу влади (Держкому) підштовхує до думки щодо незацікавленості  Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України у проведенні цілеспрямованої політики щодо національних меншин.

[i] Етнічний довідник. У трьох частинах. Ч.1. Поняття та терміни. – К., 1997. – С. 57.

[ii] Євтух В. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти.− К.: Фенікс,− 1998. – 203 с. с.-100

[iii] Євтух В. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти.− К.: Фенікс,− 1998. – 203 с. с.-100-101

[iv] Про утворення Комітету у справах національностей при Кабінеті Міністрів УРСР: Постанова Кабінету Міністрів УРСР вiд 09 липня 1991 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg Дата перегляду 22.06.2008

[v] Питання Комітету у справах національностей при Кабінеті Міністрів УРСР: Постанова Кабінету Міністрів УРСР вiд 01 серпня 1991 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg Дата перегляду 22.06.2008

[vi] Про затвердження Положення про Комітет у справах національностей при Кабінеті Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 12 лютого 1992 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg Дата перегляду 22.06.2008

[vii] Про Міністерство України у справах національностей та міграції: Указ Президента України вiд 26 квітня 1993 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg Дата перегляду 22.06.2008

[viii] Про затвердження Положення про Міністерство України у справах Про затвердження Положення про Міністерство України у справах національностей, міграції та культів: Указ Президента України від 26 листопада 1994 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg Дата перегляду 22.06.2008

[ix] Про Міністерство України у справах національностей, міграції та культів: Указ Президента України вiд 25 липня 1994 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg Дата перегляду 22.06.2008

[x] Про утворення Міністерства України у справах національностей та міграції: Указ Президента України від 26 грудня 1995 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg Дата перегляду 22.06.2008

[xi] Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України: Указ Президента України від 26 липня 1996 р. // Урядовий кур’єр. – 1996. – 30 липня. – С. 5.

[xii] Деякі питання Державного комітету у справах національностей та міграції: Постанова Кабінету Міністрів України від 31 березня 1997 року // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg Дата перегляду 22.06.2008

[xiii] Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15 грудня 1998 р. // Офіційний вісник України. – 1999. – 31 грудня. –№ 50. – С. 11.

[xiv] Про Державний комітет України у справах національностей та міграції: Указ Президента України вiд 13 вересня 2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – 5 жовтня. –№ 38. – С. 2.

[xv] Про Положення про Державний комітет України у справах національностей та міграції: Указ Президента України вiд 19 березня 2002 р. //  Офіційний вісник України. – 2002. – 5 квітня. –№ 12. – С. 14.

[xvi] Розпорядженням голови Чернівецької обласної державної адміністрації від 18 вересня 2006 р. № 370-р Про затвердження Положення про управління з питань внутрішньої політики обласної державної адміністрації // Архів управління з питань внутрішньої політики облдержадміністрації. – Справа архіву №01/03. – 2006. с. 48-54

[xvii] Наказ начальника управління з питань внутрішньої політики Про затвердження Положень про відділи та сектор управління з питань внутрішньої політики обласної державної адміністрації  від 13 жовтня 2006 року  №01/03-06. // Архів управління з питань внутрішньої політики облдержадміністрації. – Справа архіву №01/03. – 2006. с. 7-19.

[xviii] Наказ начальника управління з питань внутрішньої політики Про затвердження Положень про відділи та сектор управління з питань внутрішньої політики обласної державної адміністрації  від 13 жовтня 2006 року  №01/03-06. // Архів управління з питань внутрішньої політики облдержадміністрації. – Справа архіву №01/03. – 2006. с. 14.

[xix] Про утворення Державного комітету України у справах національностей та релігій: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 8 листопада 2006 р. // Офіційний вісник України. – 2006. – 20 листопада. –№ 45. – С. 96.

[xx] Про затвердження Положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій: Постанова Кабінету Міністрів України вiд 14 лютого 2007 р. // Офіційний вісник України. – 2007. – 26 лютого. –№ 12. – С. 21.

[xxi] Розпорядження голови обласної державної адміністрації Про створення регіональної ради з питань етнонаціональної політики від 18 вересня 2006 року №380-р.// Архів управління з питань внутрішньої політики облдержадміністрації. – Справа архіву №02/03. – 2006. с. 12-18.

[xxii] Розпорядження голови обласної державної адміністрації Про створення регіональної ради з питань етнонаціональної політики від 18 вересня 2006 року №380-р.// Архів управління з питань внутрішньої політики облдержадміністрації. – Справа архіву №02/03. – 2006. с. 12-18.