Ґеорґе Ґрігоровіч, провідний політик Буковини

Ґеорґе Ґрігоровіч, провідний політик Буковини наприкінці панування Австро-Угорщини, народився у Сторожинці 4 травня 1871 року в родині учителя. Після закінчення гімназії та університетських студій був робочий секретарем і видавцем румунської соціал-демократичної газети «Іддріа», головою політичного об’єднання «Вперед» у Чернівцях. У 1907-1918 роках обирався депутатом австрійського парламенту від соціал-демократів по виборчому окрузі Чернівці-місто. З 1919 року впродовж кількох років був депутатом і сенатором румунського парламенту від соціал-демократичної партії.

Ґ. Ґріґоровіч неодноразово публічно висловлювався за надання права українцям на українську частину Буковини. Так, 28 жовтня 1918 року він направив заяву про відмову від членства в Румунській Національній Раді Флондора, оскільки «Національна Рада не визнає прав решти національних меншин, а також права української нації на чисто українську частину краю». Також Ґ. Ґріґоровіч негативно сприйняв оголошення румунською владою надзвичайного стану після окупації Буковини румунськими військами (заява від 12 листопада). Показовим в цьому контексті був виступ пана Ґ.Ґріґоровіча на засіданні Румунської Національної Ради 13 листопада 1918 року, на якому розглядалося питання про виселення всіх українців з Буковини. Він критикував зовнішню політику уряду, якому бракує такту і здогадливості, тому що потрібно шукати порозуміння з нашими сусідами українцями, котрі разом з росіянами будуть і в майбутньому нашими наймогутнішими і найнебезпечнішими сусідами, порозуміння з якими хотіли досягнути румунські депутати з Відня. Згодом Ґ.Ґріґоровіч перейшов до інших пунктів програми, висловивши переконання в абсолютній необхідності обширної виборчої реформи з пропорційним голосуванням, аграрної, соціальної і санітарної реформ, закінчивши словами: «Зрозумійте часи, в яких ми живемо. В наші двері стукає новий час. Відчиняйте йому двері, щоб вони не розвалилися».
12 червня 1919 року Ґ.Ґріґоровіч від імені буковинських румунів взяв участь у зборах, скликаних Янку Флондором в залі Чернівецької мерії, в яких взяли участь також представники німців, українців та євреїв. Всі етнічні громади висловили різкі обвинувачення на адресу румунської адміністрації. Учасники зборів вимагали забезпечення власної адміністрації Буковини, зберігання автономії провінції за допомогою адміністративної ради, створеної із представників етнічних меншин та політичних партій. У своїх виступах представники меншин піддали критиці заходи румунської влади, підкреслюючи, що вони не погодились на “приєднання” до румунського королівства, яке представляло “окупаційну владу”. Учасники проголосували і направили звернення до Паризької мирної конференції.
Після окупації Румунії радянською армієї Ґ.Ґріґоровіч відмовився брати участь у процесі об’єднання румунських соціал-демократичної та комуністичної партії. Як «зрадника робітничого класу» його було заарештовано 13 червня 1949 року і ув’язнено без суду. Помер Ґ.Ґріґоровіч 18 липня 1950 р. у в’язниці Векерешти.

1918 р., жовтня, 28. Чернівці. — Заява депутата Ґ. Ґріґоровіча про відмову від членства в Румунській Національній Раді групи Флондора, оскільки вона не визнає права української нації на чисто українську частину Буковини

Депутат Ґріґоровіч направив президентові Румунської Національної Ради Янку рицарю фон Флондорові наступного листа:

Високоповажаний пане президенте!

Збори 27 жовтня 1918 року оголосили себе Конституантою румунського краю Буковини, незважаючи на те, що вони складалися з запрошених, а не вибраних осіб. Рішення цих зборів не відповідають тим принципам, які були одностайно прийняті як керівні настанови на попередній нараді всіх румунських партій. Зокрема, обрана цими зборами [Румунська] Національна Рада не визнає прав решти національних меншин, а також права української нації на чисто українську частину краю. [Румунська] Національна Рада засудила також спроби румунських депутатів парламенту за допомогою переговорів з Українською Національною Радою домовитися про кордони між румунською та українською частинами краю. З усіх цих причин, доки принципи [Румунської] Національної Ради не будуть змінені відповідно до постанов всіх румунських партій, я не є в стані брати участь в засіданнях цієї [Румунської] Національної Ради і прийняти мандат комісії зовнішніх справ.

Ґеорґ Ґріґоровіч.

Чернівці, 28 жовтня 1918 р.

„Czernowitzer Morgenblatt” (Чернівці). — 1918 — 29 жовтня.

Gemeinsame Kriegsausgabe “Czernowitzer Allgemeine Zeitung”-“Czernowitzer Tagblatt” — 1918. — 29 жовтня.

1918 р., листопада, 2. Чернівці. — Повідомлення про переговори між представниками української та румунської Національних Рад щодо розмежування Буковини

Боротьба за Буковину

Переговори в останню хвилину.

Як нам стало відомо, вчора увечері розпочалися переговори щодо порозуміння між румунами і українцями. Ці переговори були двоякого роду: насамперед йшлося про те, щоб знайти спільну мову між румунськими партіями, примиривши засновану в Чернівцях [Румунську] Національну Раду з [Румунською] Національною Радою, заснованою румунськими депутатами, спонукавши виконувати її рішення. Виглядає, що на цій базі можна прийти до порозуміння між українцями і румунами. Бо українці погодилися відкласти остаточне розв’язання питання про Чернівці до мирних переговорів. То того часу задовольняться вони кондомініумом, при якому представники обох національностей спільно переберуть управління Чернівцями, в той час як вже зараз українські області краю можуть бути передані в управління Українській Національній Раді, а румунські — Румунській Національній Раді. Тепер це залежить від того, чи порозуміються між собою румуни. Переговори провадили пани комерційний радник Ангаух, д-р Білліґ і д-р Пістінер, котрі намагалися привести до порозуміння між групою Ончула-Ґріґоровіча і Румунською Національною Радою, а також між українцями і румунами.

Заява депутата Ґріґоровіча.

Депутат Ґріґоровіч у відповідь на лист пана д-ра Флондора зробив в Румунській Національній Раді наступну заяву:

Останній лист пана президента не є для мене причиною, щоб я змінив свої наміри.

Щоб бути зрозумілим, я заявляю:

Оскільки Румунська Національна Рада не досягла домовленості з Українською Національною Радою щодо території Буковини, не приймає принципу абсолютно демократичного виборчого права, захисту меншин і аграрної реформи, тому я не маю змоги брати участь в засіданнях [Румунської] Національної Ради, не кажучи вже про обіймання посади державного секретаря.

„Czernowitzer Morgenblatt” (Чернівці). — 1918 — 3 листопада.

1918 р., листопада, 12. Чернівці. — Повідомлення про запит депутата Ґ. Ґріґоровіча до президента румунської Національної Ради Я. Флондора щодо негативного враження, яке справило на населення Буковини введення надзвичайного стану після інтервенції румунського війська

Події в Чернівцях. Конституція для Буковини.

Вчора о пів на 6 під головуванням президента д-ра Янку фон Флондора відбулося засідання Румунської Національної Ради, яке виробило нову конституцію для Буковини.

(. .)

Перед ухваленням рішення з приводу цієї пропозиції попросив слова депутат Ґріґоровіч для запиту до президента. Депутат Ґріґоровіч вказав на рішення стосовно оголошення надзвичайного стану і зауважив, що це цілком погане враження на румунське і нерумунське населення, коли одночасно з вступом румунських військ на Буковину приймаються такого роду обмежуючі свободу розпорядження. Ось чому він робить запит до президента, чи нам слід чекати демократичного чи реакційного напрямку?

Д-р Флондор заявив, що заходи надзвичайного стану спрямовані виключно на подолання анархічного стану в краї. Генерал Задік хотів, щоб румунські війська вступили лише тоді, коли польські легіонери самі складуть зброю. Втім, президент запропонував депутатові Ґріґоровичу звернутися з своїм запитом до нового уряду.

(…)

„Czernowitzer Morgenblatt” (Чернівці). — 1918 —13 листопада.

1918 р., листопада, 13. Чернівці. — Повідомлення про вияв недовіри Румунській Національній Раді Флондора та тимчасовому румунському урядові з боку депутата Ґріґоровіча як таким, що не представляють інтересів румунського населення Буковини

Дебати.

Депутат Ґріґоровіч заявив, що він не має жодної довіри до уряду. Ця недовіра не стосується окремих його членів. Він, зокрема, покладає великі надії на діяльність депутата Сербу. На його думку, об’єднання всіх румунів є ідеалом, до якого треба прагнути, однак він не вважає, що вибраний для цього урядом шлях є правильним. Ця [Румунська] Національна Рада не є жодним представництвом народу і невдовзі буде виметена. Промовець дотримується точки зору, що нація потребує партій, бо здорова нація не може існувати без партій. В справжньому народному представництві ми б почули слова про поцінування праці, а не шовіністичні висловлювання (Згода). “Відкрийте своєчасно двері, як вимагають нові часи, – сказав промовець – представникам праці, представникам народу, котрі непохитно перенесли так багато нестатків”.

Я несу повну відповідальність за політику румунських парламентських депутатів з моменту їх конституювання в [Румунську] Національну Раду. Ми підготували ґрунт для порозуміння з українцями і переговори також дійшли до сприяливого завершення. Ви не розумієте, що Україна є частиною російської імперії, і що ми вони залишаютьємося частиною приблизно 124 мільйонного слов’янського народу. Ми мусимо досягнути порозуміння з нашими сусідами: угорцями і слов’янами. Безперервне наголошування на цілісності Буковини є шкідливим для наших національних інтересів. Залишимо північ рутенам і цим забезпечмо собі зв’язок решти краю з Румунією і Бесарабією.

Пан голова уряду подав надію на створення виборчого закону на широкій базі. Мої панове! Граф Стефан Тіса так довго клятвенно обіцяв прийняти виборчий закон на широкій базі, аж доки його не застрелили (Веселість і схвалення). Я мушу рішуче запитати: чи ми отримаємо загальне, рівне і пряме виборче право чи ні? Захист національних меншостей гарантується виключно пропорційною системою. (…)

Gemeinsame Kriegsausgabe “Czernowitzer Allgemeine Zeitung”-“Czernowitzer Tagblatt” — 1918. — 15 листопада. „Czernowitzer Morgenblatt” (Чернівці). — 1918 —15 листопада.

1918 р., листопада, 13. Чернівці. — Протокол засідання румунської Національної Ради, на якому розглядалося питання про виселення всіх українців з Буковини

(…)

Після відкриття дискусії над програмою уряду першим слово мав пан Ґеорґ Ґріґоровіч, який висловив недовіру цьому урядові, в якому представленими є лише пануючий клас і заявив протест, тому що в ньому немає представників соціалістів як повинно було би бути. Потім він критикував зовнішню політику уряду, якому бракує такту і здогадливості, тому що потрібно шукати порозуміння з нашими сусідами українцями, котрі разом з росіянами будуть і в майбутньому нашими наймогутнішими і найнебезпечнішими сусідами, порозуміння з якими хотіли досягнути румунські депутати з Відня. Згодом він перейшов до інших пунктів програми, висловивши переконання в абсолютній необхідності обширної виборчої реформи з пропорційним голосуванням, аграрної, соціальної і санітарної реформ, закінчивши словами: “Зрозумійте часи, в яких ми живемо. В наші двері стукає новий час. Відчиняйте йому двері, щоб вони не розвалилися”. (…)

„Glasul Bucovinei” — 1918 — 19 листопада.

1918 р., листопада, 13. Чернівці. — Відображення українсько-румунських відносин в протоколі засідання Румунської Національної Ради

(…)

Ґеорґ Ґріґоровіч:

Я заявляв, що не маю довіри до голови уряду. Сьогодні я заявляю, що я не довіряю цілому уряду, і лише до небагатьох його членів, таких як пан Сербу, я маю довіру. Програма уряду є занадто загальною і не відповідає нинішньому часу. Її зовсім не цікавить те, що румуни не сприймають об’єднання Румунії з ентузіазмом. Це об’єднання повинно залишитися ідеалом для якого, якщо ми не хочемо його досягнути, ми не гідні називатися румунами (Схвалення). Я говорив в парламенті і говорю тут, що ми не йдемо вірним шляхом, бо не співпрацюємо зі всіма соціальними партіями. Наприклад я, як соціал-демократ, є тут лише завдяки моєму депутатському мандатові , бо як соціаліст я не був би тут репрезентований. Те ж саме діється і на рівні громад. Рутени, коли мали владу в руках, призначили міським головою соціаліста, натомість румуни, особливо провідники румунів, діють інакше. Соціалісти представлені в них сміхотворним числом. Чого можна очікувати, коли при формуванні Конституанти, яке критикувалося в пресі, було обрано лише одного соціаліста, тай то як депутата парламенту. Потрібно було зовсім не мати такт, щоб так присвоїти права при створенні Конституанти, то що й питати про інших. (Голос: “Ми не потребуємо партій!”) Цей крик я розумію як те, що партій не потрібно. Зовсім ні, ми потребуємо партій, особливо партій, розповсюджених серед прошарків населення. Здорова нація потребує класів і класи для реалізації своїх різних класових інтересів створюють партії. В момент, коли націє є єдиною, лише тоді починається робота як повинно бути вірних слуг для всієї нації (браво!). Мій початок є початок мого протесту. Тому що не знаю, як ви з цим хочете залишитися, як будете управляти народом. Дайте знак, що наші двері відчинені; в них стукають селяни і робітники. Зрозумійте це і відчиніть двері, доки ще є час. Бо якщо ви їх не відчините, то двері розіб’ють і розіб’ють дощенту, не через підбурювання, але через біль і досаду, нагромаджену в народі. Бо тут вирішує не цілий румунський народ, тут говорять лише пануючі класи. Це є мій перший протест.

Стосовно різних пунктів програми, відзначу наступне. В зовнішніх стосунках треба бути обережними. Не потрібно дивуватися, коли соціалістичні погляди виявляються подібними до націоналістичних. Бо я потисну руку кожному за те, що він говорить в національному сенсі, говорячи про це не лише як румун, а якраз як соціаліст, котрий вимагає свободи для всіх народів. Все ж соціаліст також не може натомість говорити в тому сенсі, що ми не сприраємося на підтримку великих держав. Бачимо тим більше болгарів і українців, які зв’язали свою долю з центральними державами. В зовнішній політиці є така завбачливість, яка є найкращою гарантією на майбутнє. Ви думайте говорите лише про старих діячів, і про політику, яку вони вели. Не згадуйте лише про Стефана. Стефан Вода є мертвий і мертвим є кріпацтво з його часів. Не він, а чесноти румунів творять їх славу. Однак крім чеснот і їх завбачливість врятувала і зберегла їх. Вона наставляє і сусідні народи, домовляючись з урядами, які існують, які процвітають і які не зберегли нової можливості до існування. Цієї властивості не має наш уряд. З самого початку було помилкою запально говорити про неподільність Буковини. Ми нічого не знаємо про політику королівства Румунії. Ми не можемо нічого робити без керівництва Румунії. Стара політика Румунії носили завбачливий характер у всьому. Ми хочемо диктувати політику у всій румунській політиці. Після майбутнього об’єднання з Румунією ми разом будемо мати п’ятнадцять мільйонів населення, з яких півтора мільйони будуть нерумунами. І тут переважатимуть німецькі і єврейські елементи та елементи рутянські, і навіть з Васильком (вибух сміху). Наш край проголосив автономію, в якій румуни перебувають в меншості. Тож очевидно, повернеться старий сейм, де вони були у меншості.

Тут говорилося про депутатів. Не довіряєте депутатській [Румунській] Національній Раді, яка уконституювалася внаслідок імператорського маніфесту. Коли стало відомо, що українські легіони були послані в край без пояснення нам необхідності цього, ми об’єдналися в [Румунську] Національну Раду. З цього моменту я був пов’язаний з нею. Майбутнє покаже хто помилявся. Ми намагалися знайти порозуміння з українцями найзрозумілішим способом. Наш спосіб порозуміння, якого ми бажали, звичайно ж полягав в збереження збереженні примирення.

Українці є частиною російського народу, і вони крім того знають, що їх майбутнє є в Росії. Населення так утвореної Росії нараховуватиме від 120 до 140 мільйонів осіб і відіграватиме важливу роль. Ми, чотирнадцятимільйонний народ, повинні знати як жити з сто сорокамільйонним народом. Антанта є нинішнім об’єднанням. Втім, розглянемо випадок, а саме випадок, який може статися невдовзі внаслідок виникнення нової війни між Японією і Америкою, війни, яка поглине сили Англії в іншому напрямку. Тоді до розпорядження сусідніх народів стане російський народ. Тому румунські депутати парламенту бажали порозумітися з українцями. Ця точка зору є вірною. Тож було помилкою з таким запалом проголошувати неподільність Буковини. Чи це є наша земля? Це є земля тих, хто на ній працює. Тут ви не знайдете згоди з селянами. Рутянські селяни і політики хочуть володіти цією землею. Якщо це можливо, саме так треба вчинити. Однак буковинські політики вчинять так тільки в такому разі, якщо дадуть всім загальне, пряме і таємне право голосу, або ніхто нас не захоче знати. Втім, давши їм загальне виборче право, ми залишимося в меншості. Ці депутати мали план відділення для українців території до Прута, крім румунських громад Магала, Бояни, Новоселиця, про які ми мали домовитися додатково. Отож вони були б у меншості, однак разом з німецьким населенням, котре з національної точки зору не є для нас небезпечним. Засуджувати це тепер можна лише тоді, якщо вважали, що цей план був віроломний. Він не був засобом ані продажності, ані наївності. Натомість це був елемент здорового сенсу в зовнішній політиці.

В програмі уряду про зовнішні питання говориться лише дуже загально. Говорять лише про нейтральні країни і про Антанту. Чи серед нейтральних країн є і Україна? (…)

Друкується за: I. Nistor. Unirea Bucoviniei 28 Noemvrie 1918. Studii şi documente. – Бухарест, 1928.

1918 р., листопада, 25. Чернівці. — Повідомлення газети Gemeinsame Ausgabe “Allgemeine Zeitung”-“Tagblatt” про відмову українців взяти участь у румунському об’єднавчому конгресі

Румунська Національна Рада.

Засідання 25 листопада 1918 р.

(…)

Національне питання.

Ґріґоровіч інтерпелює в національному питанні, а саме чи голові уряду Янку Флондору відомо про ймовірну відмову німцям стосовно їхньої вимоги щодо вільного національного і культурного розвитку. Промовець спрямовує запит до голови уряду, як він ставиться до цієї обставини.

Gemeinsame Ausgabe “Allgemeine Zeitung”-“Tagblatt” — 1918. — 27 листопада.

Даніель Гренчук. Інтеграція національних меншин Буковини в Королівство великої Румунії (1918-1928). Деякі аспекти

12 червня 1919 р. Янку Флондор, отримаючи дозвіл генерала Ніколає Петале, скликав публічні збори в залі Чернівецької мерії, в яких взяли участь представники німців, українців та євреїв. Етнічні громади висловили різкі обвинувачення на адресу румунської адміністрації: Майєр Ебнер, Якоб Пістінер від євреїв, Альберт Кольрусс, Рудольф Гайдош від німців, Богатирець від українців та Георгє Григорович від буковинських румунів. Прихильники Янку Флондора (Штефанеллі, В. Григорча, Прідіє, Е. Ботезат) разом із багатьма селянами також взяли участь у цих зборах. Учасники вимагали забезпечення власної адміністрації Буковини, зберігання автономії провінції за допомогою адміністративної ради, створеної із представників етнічних меншин та політичних партій. У своїх виступах представники меншин піддали критиці заходи румунської влади, підкреслюючи, що вони не погодились на “приєднання” до румунського королівства, яке представляло “окупаційну владу”. Дуже жорстку, але реалістичну позицію зайняв лідер сіоністських євреїв Майєр Ебнер. Учасники проголосували і направили звернення до Паризької мирної конференції. Янку Флондор висловився за впровадження “санітарного кордону” і виразив свою шкоду за те, що проголосував за “безумовне об’єднання Буковини з Румунським Королівством”, засуджуючи також інтервенцію румунських військ в Покуття”. На зборах було прийнято Резолюцію, яку Ніколає Йорга осудив. У відповідь на це, Янку Флондор зазначив, що метою Зборів було ослабити незадоволення націоналістів, наполягаючи на те, що був підданий критиці спосіб керування Буковиною: через укази-закони, за відсутністю Парламента. Незадоволення етнічних громад стосувалось змісту і темпів централізації, тобто румунізації колишньої історичної Буковини, а також “нових прибульців”, особливо румунів із старого королівства, які призначались на різні посади з метою відновлення та насадження румунської ідентичності. Висування консенсусу в багатоетнічному просторі відповідно до міжнародних обов’язків, взятих договором про меншини від 9 грудня 1919 р., стало справжньою провокаційною вимогою для румунської влади в сенсі створення соціально-задіяних механізмів, спроможних забезпечити згуртованість суспільного організму13. Здавалось, що комплекс законодавчих, виховних, політичних і адміністративних заходів, прийнятих ліберальними урядами у 1918-1923 р.р., відповідають сподіванням етнічних громад. І це тим більше, що із числа етнічних меншин Буковини тільки поляки та німці підтримали формулу безумовного об’єднання (див. тексти Резолюцій про об’єднання, прийняті Польською національною радою – Станіславом Квятковським та, відповідно, Німецькою національною радою Алоїзом Лебутоном). Вони містили чіткі вимоги щодо забезпечення та дотримання специфічних прав національних меншин.