Володимир Старик, Тарас Халавка. Як розважаються захисники імперських мовних традицій

Руйнування колоніальних імперій у ХХ столітті неминуче спричиняло втрату офіційного статусу для імперської мови, що особливо виразно відбилося на долі буковинців. Після розпаду Австро-угорської монархії тут втратила свій панівний статус німецька мова, зникнення з карти Європи «Великої Румунії» позбавило будь-якого офіційного статусу в УРСР румунську мову, а проголошення незалежності України понизило статус російської мови з обов’язкової державної мови на території всього СРСР до статусу мови національної меншини, хоча й найпривілейованішої. Незважаючи на те, що від часу останніх геополітичних змін в Центрально-Східній Європі минуло вже чверть століття, підгодовувані з Москви політики з постімперським мисленням намагаються будь-якими способами реанімувати в новій іпостасі Російську імперію та залучити до її складу Україну. Першим і найголовнішим кроком в цьому напрямку вони вбачають повернення російській мові статусу державної мови на всій території колишнього СРСР, бо, як задекларувала дружина вічного президента Росії Владіміра Путіна «где проходит граница русского языка, где звучит русский язык – там проходит русская граница».

Липень приніс для прихильників багатомовності (чи радше постімперської російськомовності) радісну новину – в Верховній Раді проголосований, хоч і з порушеннями регламенту та здорового глузду, законопроект «Про засади державної мовної політики», який внесли на розгляд парламенту обранці від Партії регіонів Сєрґєй Ківалав і Вадім Калєснічєнка. Авторами законопроекту, окрім вище згаданих депутатів, виступили керівники деяких заполітизованих національно-культурних товариств, зокрема Генеральний директор Всеукраїнської благодійної організації «Єврейський фонд України» Аркадій Монастирський, почесний голова Демократичної спілки угорців України Міхай Товт та відповідальний секретар Міжрегіонального Об’єднання «Румунська Спільнота України» Ауріка Божеску.

Насамперед відзначимо, що новий законопроект містить багато норм свого невдалого попередника, який отримав негативну оцінку не тільки міжнародних структур, зокрема Венеціанської комісії, та експертного середовища, але й профільного Комітету Верховної ради з питань культури та духовності.

Законопроект та його норми базуються на юридично невизначеному понятті – носії рідної мови. Згідно цього законопроекту, рідною є перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві. При цьому немає жодної прив’язки рідної мови до мови етнічної меншини, хоча саме мови етнічних меншин підлягають захистові згідно Європейської хартії регіональних мов та мов меншин міноритарних мов. Враховуючи, що під час останнього перепису 2001 року більшість представників деяких етнічних груп України (зокрема білорусів, євреїв, греків, татарів) визнали рідною мовою не мову своєї національності, а російську, стає очевидним, що даний законопроект спрямований не на захист мов малочисельних меншин, та мов, які зникають, а на забезпечення домінування російської мови.

Обставини життя в колишній російській чи радянській імперії, а також в австрійській чи румунській монархіях, часто не давали змоги навіть визначним діячам української культури засвоїти в дитинстві рідну українську мову. Сказане рівною мірою стосується також і представників білоруської, єврейської та інших перелічених вище національних меншин. Наприклад, композитора Миколу Лисенка в його дитинстві навчали спершу російської та французької мови, а рідну українську мову він вивчив вже в зрілому віці. Так само першими засвоєними в дитинстві мовами митрополита Андрея Шептицького була польська та французька мова, а вивчення рідної української мови наступило лише в зрілому віці. Першими мовами, засвоєними Миколою Васильком, була румунська та німецька мови, його перехід до спілкування українською мовою стався в тридцятилітньому віці. Кожен зі згаданих велетнів української історії був би дуже здивований, якби їх, відповідно до норм аналізованого законопроекту, примушували до користування тими засвоєними в дитинстві чужинецькими мовами, від яких вони цілком свідомо відмовилися згодом на користь мови їхнього народу.

Ще складніша ситуація з визначенням «рідної» мови для буковинських євреїв, котрі до початку ХХ століття були німецькомовними, згодом свідомо почали спілкуватися мовою ідиш, в радянські часи в своїй більшості перейшли на спілкування російською мовою, а відчувши свою національну єдність з громадянами держави Ізраїль, стали інтенсивно вивчати мову іврит. Тому в тій самій єврейській родині рідною мовою дідуся може бути німецька, сина – російська або ідиш, а онука – іврит. Так само в більшості романомовних сімей Чернівецької області рідною мовою старшого покоління є молдавська мова, натомість рідною мовою їхніх дітей часто стає румунська мова.

Окрім того, в законопроекті, залишилась норма, яка визначає, що заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, застосовуються за умови, якщо кількість осіб, – носіїв регіональної мови, – складає 10 відсотків і більше чисельності її населення. Критерій визначення кількості носіїв регіональних мов – 10 % і більше – є довільним (такої норми немає в жодному міжнародно-правовому акті) і покликаний забезпечити використання російської мови на більшій частині території України. Натомість в європейській практиці (зокрема в Румунії, Словаччині) більш поширеним є поріг в 20%, як мінімум носіїв мови меншини для надання їй статусу регіональної.

Законопроект визначає територію, на яку поширюватимуться його норми: розпочинатиметься вона від села і закінчуватиметься областю. Розглянемо до чого це може призвести в Чернівецькій області (табл. 1).

Найбільш розповсюдженою регіональною мовою на всій території Чернівецької області стане румунська.

Табл. 1. Які мови можуть отримати офіційний статус у Чернівецькій області відповідно до нового законопроекту «Про засади державної мовної політики»

Молдавська мова стане регіональною в Новоселицькому районі, та в чотирьох населених пунктах інших районів. Російська – може стати регіональною для міст Чернівці та Новодністровськ, а також для старообрядницьких сіл Біла Криниця та Грубна.
Польська мова може бути впроваджена в двох населених пунктах (с.Стара Красношора та с.Аршиця) Сторожинецького району.
Ситуація з впровадженням регіональних мов на рівні окремих населених пунктів може дійти до абсурду. Так, в с.Аршиця Сторожинецького району з населенням 850 осіб, будуть запроваджені одразу дві регіональні мови: польська та румунська. Відповідно рішення місцевої ради будуть друкуватися на трьох мовах.
Впровадження румунської мови, як регіональної у нашій області призведе до того, що обласні органи державної влади надсилатимуть листи в центральні органи влади та в районні державні адміністрації моноетнічних українських районів румунською мовою. Це передбачено п.1 ст. 11 законопроекту: «У листуванні цих органів з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови)». Тому у разі прийняття даного законопроекту в усі райдержадміністрації нашої області будуть набирати поліглотів зі знанням румунської мови.
Але, найбільше законотворці вирішили проекспериментувати в галузі освіті. На противагу існуючій європейській практиці – коли держава забезпечує всім своїм громадянам освіту державною мовою, а на письмову вимогу батьків учнів надає їм можливість додатково вивчати ще й мову їхньої національної меншини, – новий законопроект пропонує такук новацію: «Потреба громадян у мові навчання визначається в обов’язковому порядку за заявами про мову навчання, які надаються учнями (для неповнолітніх – батьками або особами, які їх замінюють), студентами при вступі до державних і комунальних навчальних закладів, а також, у разі потреби, у будь-який час періоду навчання». Це зобов’яже не лише представників національних меншин щороку писати заяви про навчання їхніх дітей національними мовами, але й абсолютну більшість українських громадян, які хочуть, щоб їхні діти навчалися державною мовою, щороку підтверджувати це своє прагнення. В жодній іншій країні Європи така дискримінаційна щодо державної мови практика не застосовується.
Відповідно до статті 20 законопроекту «в усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови і однієї з регіональних мов або мов меншин». Це означатиме, що у всій Чернівецькій області, зокрема і в моноетнічних українських районах, в усіх 450 загальноосвітніх закладах повинні працювати учителі зі знанням румунської мови. Ще одне положення цієї ж статті, яке стосується навчання в школах національних меншин абсолютно не корелюється з Гаазькими рекомендаціями ОБСЄ у сфері освіти, які наголошують на необхідності вивчення державної мови у достатньому рівні для подальшої інтеграції представників меншин у суспільство. Законопроект же передбачає вивчення в школах з національними мовами навчання української мови та літератури, а інші предмети викладатимуться мовами меншин.
Окремо, хочемо зупинитись на фінансовій стороні реалізації цього мовного законопроекту. В разі його прийняття він вимагатиме величезних додаткових видатків з державного та місцевих бюджетів. За інформацією начальника відділу департаменту фінансів соціальної сфери Міністерства фінансів Валентини Брусило у разі прийняття в цілому законопроекту «Про засади державної мовної політики» (№9073) видатки на його виконання становитимуть від 12 до 17 мільярдів гривень на рік.

Наприкінці, хочемо відзначити єдину позитивну рису даного законопроекту. Так, серед мов до яких застосовується положення закону відзначено молдавську, це є безсумнівно прогресом з боку одного з авторів законопроекту – очільниці Румунської Спільноти України Ауріки Божеску. Ще нещодавно вона не визнавала молдавську мову окремою від румунської. А тепер Ауріка Василівна продемонструвала справжню буковинську толерантність та повагу до десятків тисяч своїх сусідів молдаван, які рідною мовою визнали саме молдавську. Правда, щоб піднести і для українців «подарунок» в законопроекті передбачено застосування його норм і до русинської мови, яка не має єдиного уставленого правопису, та її носіїв за даними останнього перепису в Україні є менше ніж 7 тис. осіб. Зважаючи на те, що русинську говірку лінгвісти вважають діалектом української мови, внесення її до переліку мов меншин суперечить статті 1 Європейської хартії, в якій зазначено, що термін “регіональних або міноритарних мов” не включає діалекти офіційної мови держави”.

Неприховане бажання понизити статус української мови спонукало авторів до спотворення норми Закону про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов та мов меншин міноритарних мов. Так, діючий Закон чітко наголошує, що при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які, поширюються положення Хартії. Хоча можливо вся ця історія з законопроектом пов’язана просто з небажанням його авторів вчити державну мову інакше, як пояснити закладення норми про те, що «промовець може виступати в Верховні раді іншою мовою, окрім державної».

Нещодавний демонстративний виступ в парламенті російською (а не рідною румунською) мовою лідера громадської організації Румунської спільноти України, народного депутата Іона Попеску (в попередньому житті викладача кафедри російської мови ЧНУ) засвідчив, що справжньою метою аналізованого вище недолугого законопроекту є не підтримка мов етнічних меншин в Україні, а русифікація як українців, так і інших національних громад, зокрема буковинських румунів та молдаванів.