Модерна національна ідентичність українців на прикладі окремої регіональної традиції

Рецензія в журналі “Соціальна психологія” (№ 4 за 2009) на книгу Володимира Старика “Від Сараєва до Парижа. Буковинський Іпtеrrеgnum 1914-1921. (Друга частина: Між націоналізмом і толерантністю). – Чернівці: Вид-во „Прут”, 2009. – 359 с.”

Рецензована книга є одним з небагатьох досліджень українських авторів, у яких проблему формування модерної національної ідентичності українців розглядається на прикладі окремої регіональної традиції. Праця В. Старика є, по-суті, двохтомним описом модерних національних проектів, які реалізовувалися на території сучасної Чернівецької області в XIX – XX століттях, де застосовувалися різні геополітичні моделі. Першу (ілюстративну) частину – „Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914 – 1921″ – присвячено подіям Першої світової війни та перших повоєнних років, коли в краї завершилося формування модерних української, румунської, єврейської та інших націй. Друга (текстова) частина книги -„Між націоналізмом і толерантністю” – містить докладний аналіз націєтворчих процесів, які відбувалися на історичній Буковині, Хотинщині та Герцаївщині протягом майже цілого століття, починаючи з 1848 року.

Ілюстративна частина книги, укладена за хронологічно-тематичним принципом, дозволяє поглянути на події 1914 – 1921 років очима їх учасників та сучасників, які належали до різних національних і політичних таборів. В цій частині, яка не містить авторського тексту, позиція автора проявляється лише в концепції добору ілюстративних матеріалів, в текстах заголовків і підписів до ілюстрацій, а також в чотирьох коментарях наприкінці розділів, присвячених спробам реалізації російської, австрійської, румунської та української моделі розвитку території краю в той період. Відверто задекларована автором прихильність до української моделі розвитку і чітка теоретична визначеність жодним чином не стала на заваді вдалій спробі зрозуміти позицію різних націй та альтернативних політичних течій поліетнічного буковинського суспільства.

Спочатку подано матеріали про етнічний склад населення адміністративно-територіальний поділ території Чернівецької області та початку XX століття, вдало підібраними фотографіями проілюстровано процес „зі селян – у нації”, який жителі Буковини й Хотинщини пройшли синхронно з іншими народами Південно-Східної Європи. Складність процесу національної ідентифікації жителів краю напередодні Першої світової війни демонструють численні етнографічні карти, укладені українськими, румунськими та російськими вченими, на яких одних і тих же людей області названо українцями (русинами, малоросами) або русскими, румунами чи молдаванами.

Цікавими і повчальними є наведені в книзі світлини, офіційні документи, фрагменти спогадів про Буковину між фронтами Першої світової війни та про російську окупацію краю, про Берестейські мирні переговори та їх наслідки для України і, зокрема, для буковинських українців. Особливо змістовними є розділи про період революційних подій за часів Української Центральної Ради, про Буковинське Віче і Хотинське повстання, про входження Буковини до складу ЗУНР, про функціонування крайових і повітових органів української державної влади. Цілком у відповідності до тогочасних реалій зображено в книжці окупацію Буковини й Хотинщини румунською королівською армією та ставлення до цієї події різних національних спільнот. Подані без коментарів офіційні заяви української, румунської, німецької, польської та єврейської національних рад Буковини дозволяють зрозуміти мотиви, якими керувалися різні етнічні й політичні спільноти при визначенні державної приналежності Буковини, а також те, чому українська позиція з історичної перспективи виявилася найобгрунтованішою.

У текстовій частині книги „Між націоналізмом і толерантністю” досліджується ґенеза та розвиток модерного українського національного проекту в Чернівецькій області в XIX – на початку XX століття. Аналіз складних процесів захисту інтересів українського народу в ті нелегкі й суперечливі роки сприятиме вихованню міжнаціональної толерантності, поваги до мирних шляхів розв’язання міжетнічних конфліктів і, водночас, гордості за гідну поведінку наших дідів і прадідів в епоху творення модерних націй.

Розділ “Становлення націй” присвячено розглядові формування української нації на Буковині й Хотинщині як процесу модернізації аграрного суспільства в контексті аналогічних процесів, що відбувалися синхронно на теренах Південно-Східної Європи. Простежено походження модерних української, румунської та молдавської ідентичностей від архаїчних релігійних „волоської” (православної) та „руської” (греко-католицької) ідентичностей, показано їх зв’язок з регіональними ідентичностями „буковинізму” та „бессарабськості”. Особливу увагу приділено російському, румунському та молдавському національним проектам, які реалізовувалися тоді на території Чернівецької області, простежено зв’язки між ними та українським проектом.

В книзі звертається увага не лише на позитивні сторони процесу присвоєння національних ідентичностей жителями Чернівецької області, але й на таку не завжди зауважувану обставину, як спричинену формуванням нових національних спільнот культурну сегрегацію та навіть „гетоїзацію” буковинського суспільства напередодні Першої світової війни. Автор послідовно відрізняє використання різними проектами націоналізму як інструменту модернізації суспільства від румунського „державного націоналізму”, котрий в міжвоєнній Румунії перетворився на засіб варваризації суспільства (принаймні нерумунської його частини). На відміну від традиційних праць з історії Буковини, в яких зазвичай висвітлюється історія лише українців (або лише румунів, німців, поляків чи євреїв), книга В. Старика цілком відповідає сучасним засадам європейської історіографії, яка досліджує етнополітичну історію Чернівецької області як комплексний процес, в якому рівноправними учасниками були всі перелічені вище нації (М. Гаусляйтнер[1], Д. Гренчук[2]).

Розділ „Інструментарій національного будівництва” містить опис найефективніших, на думку автора, інструментів, використання яких дозволило успішно реалізувати український національний проект на Буковині й Хотинщині в несприятливих умовах австрійської, російської та румунської окупації. Такими інструментами були, насамперед, наукові та літературні твори, завдяки яким формування сучасних націй на Буковині, як і в цілій Південно-Східній Європі, отримало потужний імпульс вже в середині XIX століття. Модернізація суспільства зробила можливим використання національними проектами й низки інших інструментів націєтворення – переписів населення та етнографічних карт, преси та поштових листівок, закладів освіти, могил національних героїв та навіть таборів для військовополонених і переселенських таборів. Найпотужнішим же інструментом трансформації етнічних спільнот краю в політичні нації стали створені восени 1918 року Національні Ради, які довершили перетворення цих спільнот на модерні українську, румунську й інші нації. Розгляд всіх цих інструментів на конкретних прикладах громадського життя робить книгу В. Старика своєрідним підручником національного будівництва, переконуючи читачів у тому, що українська модерна нація формувалася за тими ж закономірностями суспільного розвитку, що й всі європейські нації.

Автор неодноразово підкреслює ту обставину, „що процес присвоєння української національної свідомості мав глибоко емоційний характер. Сльози радості, смутку та розчулення, екстаз, який відчували люди, вперше чуючи зі сцени звуки рідної мови, відчуття глибокої солідарності зі всіма членами своєї уявленої спільноти – все це ставало міцною підвалиною національної свідомості буковинських та бессарабських українців, яку згодом не могли порушити вже жодні випробування”.

Розглядаючи процес становлення модерних націй в полі двох, здавалося б, протилежних за своєю суттю сил – націоналізму і толерантності, автор доходить такого висновку: „Націоналізм і толерантність у стосунках між різними національними спільнотами є такою ж дихотомічною парою понять, якими є поняття егоїзму та гуманності в стосунках між окремими людьми. Так само як без дитячого егоцентризму та базованого на ньому егоїзму неможливим є формування окремої людської особистості, так і без націоналізму неможливим є формування модерної нації. Втім, як неврівноважений гуманізмом егоїзм не здатний забезпечити повноцінного розвитку людської особистості, так само і неврівноважений толерантністю націоналізм веде націю до звірства, а не до зрілої людської спільноти”.

Книга містить багато структурних схем і таблиць з демографічними даними, які ілюструють динаміку процесів творення модерних націй як в цілому краї, так і в окремих локальних спільнотах. Важливо, що автор відмовився від пануючого в нашій історіографії „буковиноцентризму” чи „бессарабоцентризму” і подає в своїх розрахунках консолідовану інформацію по всій території, що складає сьогодні Чернівецьку область.

Незвична структура книги, яка має два початки і жодного кінця, не дала змогу авторові помістити наприкінці книги алфавітний покажчик. Але він компенсував це надзвичайно докладними підсторінковими примітками, в яких не лише подав посилання на авторів цитованих творів, але й пояснив маловживані слова та переклав численні іншомовні цитати.

Напевно, не кожен дослідник етногенезу української нації погодиться із запропонованою В. Стариком періодизацією українського національного проекту на Буковині. Він виділяє в цьому проекті такі етапи: рутенський (1848 – 1861 роки), малоруський (1861 – 1884 роки), русько-український (1884 – 1900 роки) та український (після 1900 року). Слід зазначити, що така періодизація має умовний характер, і ці назви етапів, так само, як і назви, запропоновані іншими авторами, мають право на існування. Важливо, що В. Старик однозначно розглядає всі згадані етапи як етапи саме українського національного проекту, не вкладаючи в них жодного значення, котре б могло конфліктувати з українською національною ідентичністю.

Можна мати застереження до широкого цитування автором джерел, інколи в текст книги вплетено цілі розділи пера інших авторів – О. Грома, І. Карбулицького, І. Бажанського, В. Сімовича. До того ж цитати українських авторів подаються в оригінальній транскрипції першоджерела, що робить їх прочитання нелегким для сучасників, вихованих на пуристських традиціях XX століття. Однак для уважного читача, який засвоїв кілька нескладних правописних правил, наведених на перших сторінках книги, спілкування з творцями українського національного проекту притаманною їх епосі мовою дає крім естетичної насолоди ще й свідчення великого поступу, який за короткий час зробила українська нація і на Буковині, і в Україні загалом.

Книга В. Старика є цікавою і повчальною працею не про українську Буковину, а про буковинську Україну, тобто про один з історичних країв нашої держави, де живуть різні національні спільноти, серед яких абсолютну більшість впродовж останніх століть складали і складають саме українці. Ця книга вчить повазі й толерантності до позицій інших національних спільнот, однак вона неспростовно доводить також і необхідність українцям відстоювати консолідовану позицію власної національної спільноти. Представлена в книзі історія українського національного проекту на території Чернівецької області, який було успішно реалізовано в несприятливих умовах чужинецького поневолення, наповнює нас оптимізмом і щодо майбутнього української національної спільноти, яка 1991 року виборола право на самостійний державний розвиток. Автор неодноразово цитує Е. Ренана про те, що „нація – це щоденний плебісцит”, і кожен з нас повинен в цьому плебісциті віддавати свій голос на користь нашої української (а не російської чи американської) ідентичності.
Марія Пірен, доктор соціологічних наук,
професор кафедри аналізу політичних процесів
Національної академії державного
управління при Президентові України

Валентина Москаленко, доктор філологічних наук,
завідуюча лабораторією соціальної психології
Інституту психології ім. Г. Костюка АПН України

[1] Hausleitner M. Die Rumanisierung der Bukowina: Die Durchsetzung des nationalstaatlichen Anspruchs Grossrumäniens 1918-1944. – München: Oldenbourg, 2001.

[2] Hrenciuc D. Continuitate şi schimbare: Integrarea minorităţilor naţionale din Bucovina istorică în Regatul României Mari. (1918-1940). Vol. I (1918-1928). – Radăuţi: Septentrion, 2005.