Захист національних меншин – одна з найактуальніших проблем сучасності. Роль і значення цього питання у справі забезпечення прав людини, підтримання миру і стабільності зростають з кожним роком. Міжнаціональні стосунки є однією з найскладніших проблем, а питання прогнозування та запобігання конфліктів на етнічному ґрунті є актуальними для будь-якої багатонаціональної держави. Відтак, для активізації напрямів державної етнонаціональної політики щодо захисту національних інтересів і відстоювання їх на міждержавному рівні, необхідно максимально удосконалити форми і методи діяльності органів державної влади, зокрема тих, до компетенції яких належать ці питання.
Наведу конкретний приклад: після оприлюднення коментаря неурядової організації «Права людини без кордонів» щодо захисту прав національних меншин в Румунії і в Україні, підготовленого у контексті пропозицій до резолюції Європарламенту із захисту права румунської меншини в Україні на освіту рідною мовою, яку офіційно зареєстрував румунський депутат Європарламенту Калін Каталін Чіріта, що була оприлюднена ще 27 січня 2009 р., жодних коментарів з боку центральних органів державної влади, зокрема МЗС, Держкомнацрелігій оприлюднено не було.
Чому саме так актуалізовано політику Румунії навколо такого вразливого питання як питання румунської громади в Україні? Попри те, що лише наприкінці 1990 та на початку 2000 рр. Україна та Румунія спромоглися досягти певних компромісів у розв’язанні давніх суперечностей та юридично закріпити досягнуті домовленості, актуальні проблеми національних меншин залишаються і понині у полі зору як українських, так і румунських фахівців. Ряд громадських організацій румунської культури ініціюють різноманітні культурно-просвітницькі і політизовані акції, постійно надаючи недостовірну інформацію про «нібито порушення прав румун в Україні», і в такий спосіб привертають увагу офіційних кіл Румунії як до реальних, так і до надуманих проблем румунів в Україні, вимагаючи активнішої підтримки своєї діяльності.
Отже, як свідчить практика, позиція румунської сторони здебільшого відзначається неприйняттям розбудови діалогу на принципах паритетності та конструктивізму. Владні структури Румунії намагаються активно поширювати свій вплив на румун України, залучати їх до «єдиного румунського мовного, культурного та інформаційного простору», перетворити його на активний інструмент зовнішньої політики з метою реалізації стратеґічних інтересів і цілей. Передусім значні зусилля спрямовуються на те, щоб уникнути поділу національних меншин в Україні на румунську та молдовську, а також активно лобіювати визнання єдності молдовської та румунської мов.
Ці наміри наочно демонструє рішення про припинення румунською стороною завершального, третього, етапу спільного моніторинґу, який проводився у період з 19 по 24 травня 2008 р. в Одеській області. Як відомо, за даними Всеукраїнського перепису 2001 р., на території Одеської області компактно проживає молдовська національна меншина чисельністю 123,8 тис. осіб, представники якої ідентифікують себе винятково як молдовани. У цьому реґіоні місць компактного проживання румун немає, дисперсно ж проживає лише 724 румуни.
Спільне моніторинґове обстеження за участю експертів ОБСЄ с. Новоселівка Саратського району не було завершено, оскільки в ході заповнення анкет з’ясувалося, що станом на сьогодні жодного румуна на території цієї сільської ради не проживає. У с. Утконосівка Ізмаїльського району румунська сторона запропонувала призупинити українську частину третього етапу спільного моніторинґу з огляду на неможливість вирішити суперечності між сторонами та підтвердила свій намір не проводити моніторинґ наступних трьох населених пунктів відповідно до Програми.
Попереднє обстеження членами моніторинґової групи стану задоволення етнокультурних потреб румун у Закарпатській та Чернівецькій областях засвідчило багато позитивних реальних і практичних справ, які здійснюються органами місцевої влади та органами місцевого самоврядування за участю національно-культурних товариств з відродження їхньої етнічної самобутності та задоволення етнокультурних потреб. Така ситуація стала підставою для румунської сторони знайти якісь несуттєві деталі лише для того, щоб зірвати черговий етап спільного моніторинґу.
З 27 травня по 2 червня 2007 р. було проведено першу частину другого етапу спільного моніторинґу у селах повіту Марамуреш (Румунія) – Вишавська Долина, Вишня Рівна, Криве, Луг над Тисою, Русь-Поляни, де загальна частка українського етнічного населення складає 94,7%.
Проведена робота засвідчила, що у зазначених населених пунктах українська національна меншина перебуває в досить складних умовах щодо збереження та розвитку своєї національної ідентичності, задоволення освітніх та культурно-інформаційних потреб. Тут немає жодного українського дитячого садка, жодної школи. У 11 садках із румунською мовою виховання та 8 восьмирічних школах із румунською мовою навчання українська мова і література викладається як окремий предмет. У повіті є один український ліцей (єдиний у Румунії), який не забезпечений дидактичною та навчальною літературою. Вищу освіту українською мовою можна здобути у трьох навчальних закладах та лише за однією спеціальністю – українська мова і література. Будь-які друковані ЗМІ українською мовою фактично відсутні, окрім чотирьох періодичних видань Союзу українців Румунії.
З цих конкретних прикладів можна зробити висновок, якою є реальна ситуація із задоволення національно-культурних потреб українців, що проживають на території Румунії.
Для довідки: Україна та Румунія, виконуючи положення Договору, а також свої міжнародні зобов’язання щодо захисту національних меншин, що викладені в конвенціях та деклараціях ООН, рекомендаціях ПАРЄ та в документах ОБСЄ, починаючи з 2006 р. започаткували спільний моніторинґ з метою захисту етнічної, культурної, мовної та релігійної ідентичності української та румунської меншин, що проживають на територіях обох держав, дотримання рівних політичних, економічних, соціальних і культурних прав румун в Україні та українців у Румунії, задоволення їхніх мовно-освітніх, інформаційних та релігійних потреб.
У жовтні – листопаді 2006 р. відбувся перший етап моніторинґового обстеження. Впродовж 9–15 жовтня спільна моніторинґова група відвідала п’ять населених пунктів Чернівецької області. Аспекти вищезгаданих обстежень було обговорено на V засіданні Змішаної міжурядової українсько-румунської комісії, яке відбулося 21–22 листопада 2006 р. у Бухаресті. Члени міжурядової Комісії відзначили конструктивну та доброзичливу атмосферу проведення моніторинґу, активну участь у ньому представників національних меншин, сприяння з боку місцевих органів влади. Сторони досягли домовленостей вважати засідання Комісії 21–22 листопада 2006 р. його першою частиною, а другу частину провести за підсумками другого та третього етапів спільного моніторинґу.
У період з 25 по 30 червня 2007 р. відбулася друга частина другого етапу моніторинґу у п’яти населених пунктах Закарпатської області. Українська і румунська сторони після відповідних консультацій здійснили обмін меморандумами, в яких викладено позицію кожної з сторін і зміст яких було узгоджено з МЗС Румунії та МЗС України.
У рамках офіційного візиту міністра закордонних справ Румунії Л. Команеску до України 18 липня 2008 р. відбулись україно-румунські переговори, в ході яких сторони погодилися з необхідністю відновлення спільного україно-румунського моніторинґу стану задоволення прав національних меншин в Одеській області та повіті Тульча (Румунія). Однак, на даний час остаточні строки проведення завершального етапу спільного україно-румунського моніторинґу не визначено.
Попри те, що Українська держава створює широкі можливості для гармонійного співіснування різномовних етносів, широка громадська суспільна думка навколо процесів, що відбуваються в іноетнічному середовищі відсутня. А це шкодить формуванню та визначенню напрямів державної етнонаціональної політики щодо захисту національних інтересів і надання достовірної інформації про характер і спрямованість впливу іноземних держав, які мають в Україні етнічно споріднені спільноти. Результати такого впливу, як правило, не повною мірою враховуються при поточному та перспективному прогнозуванні розвитку етнонаціональних процесів. В нинішніх умовах лише активна позиція України у діалозі з Бухарестом здатна забезпечити дієвий захист національних інтересів і звести до мінімуму можливість втілення проектів, які містять небезпеку для територіальної цілісності та України, збереження злагоди та порозуміння в українському суспільстві.
З метою спростування деяких недостовірних фактів, що подаються у Резолюції, хочу наголосити, що за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. в Україні проживає 151 тис. румунів або 0,3% населення країни, а також 258,6 тис. молдован, а не 410 тис. осіб, які були зареєстровані як румуни і молдовани (такі дані подано румунським депутатом Європарламенту). Штучне кількісне об’єднання двох етнічних спільнот суперечить положенням Закону України «Про національні меншини України» та положенням статті 3 Рамкової конвенції про захист прав національних меншин. Зокрема, відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції «кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вирішувати, вважатись чи не вважатись їй такою, – і це рішення або здійснення прав у зв’язку з цим не повинно завдавати шкоди такій особі».
Слід також зауважити, що основним етнічним визначником вважається поняття «етнічної ідентичності», тобто усвідомлення людиною своєї приналежності до тієї чи іншої етнічної спільноти, що базується на спільності мови, історичної долі, культури, побуту, традицій, звичаїв, способу господарювання тощо.
Право на національно-етнічну самоідентифікацію є одним з визначальних прав людини, пов’язаних з її формуванням як особистості, неповторної індивідуальності. Законодавчі ґарантії права на громадянську самоорганізацію дають змогу різним етнічним спільнотам поєднати індивідуальну активність своїх представників з організаційними можливостями щодо задоволення власних етнокультурних потреб.
Відомо, що румунська сторона активно надає шпальти газет, телеефір для виступів представників радикально налаштованих етнічних румун України, які популяризують недостовірну інформацію щодо ситуації з румунською меншиною в місцях її компактного проживання. Автори цих публікацій стверджують про «обмеження прав і свобод етнічних румун, закликають захисти права на отримання освіти їх рідною мовою» тощо. Конкретні та достовірні статистичні дані, що наводитимуться нижче, спростовують тенденційну та неправдиву інформацію так званих аналітиків і знавців румунських проблем, які мають місце в країнах проживання румун, і зокрема в Україні.
Отже, із 151 тис. осіб румунської національності у Чернівецькій області проживає 114,6 тис., або 12,5% населення краю, в Закарпатській – 32,1 тис. (2,6%), інші розселені дисперсно в АРК, Донецькій, Одеській, Миколаївській, Херсонській, Кіровоградській областях і м. Києві, де їхня кількість складає від 724 до 50 осіб.
У Чернівецькій області румуномовне населення компактно проживає в Герцаївському – 28,2 тис. осіб (94%) і Глибоцькому – 66,2 тис. осіб (67%) районах, а також складає значну частину населення Сторожинецького – 33,7 тис. осіб (37,5%), і Хотинського – 5,4 тис. осіб (7,1) районів і м. Чернівці – 13,0 тис. осіб (7,5%).
Абсолютна більшість румунів (74,0%) проживає в сільській місцевості. Мову своєї національності вважають рідною 62,3% представників цієї етнічної групи, українську – 9,8%, російську –3,5%.
Українська держава сприяє забезпеченню національно-культурних потреб румунської меншини, зокрема виконанню положень ст.13 Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією, підписаного 2 червня 1997 р. який 17 липня того ж року був ратифікований Верховною Радою України. Відповідно до цієї статті Договору створена і функціонує Змішана міжурядова україно-румунська комісія з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин. У рамках зазначеної Комісії урядами України та Румунії реалізуються двосторонні проекти щодо забезпечення прав українців в Румунії та румун в Україні.
Важливими показниками рівня інтеґрованості румунів в українське суспільство є реалізація ними своїх прав щодо участі у діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування, а також щодо задоволення ними своїх освітніх, культурно-просвітницьких та інформаційних потреб.
Представники румунської національної меншини беруть участь у діяльності органів виконавчої влади та державного управління. Так, серед 360 депутатів Чернівецької обласної, міських, районних, селищних і сільських рад 154 є румунами за національністю. У Рахівському районі Закарпатської області серед 63 депутатів 4 румуни; у Тячівському з 74 депутатів райради – 8 румунів.
Нині в Україні функціонує 17 румунських національно-культурних товариств. У Чернівецькій області зареєстровано і діють 10 національних румунських громад, Закарпатській – 4; Одеській – 3. На всеукраїнському рівні діє міжреґіональне об’єднання «Румунська спільнота України». Президент об’єднання Іван Попеску, народний депутат України, член української частини Змішаної міжурядової україно-румунської комісії з питань забезпечення прав національних меншин, член Ради представників всеукраїнських громадських організацій національних меншин при Держкомнацрелігій. Усім зареєстрованим національно-культурним товариствам у Чернівецькій області, у т.ч. румунської культури надано в безоплатну та безстрокову оренду приміщення під офіси у колишніх національних домах.
Однією з форм співпраці з культурологічними товариствами області є регулярне проведення зустрічей-нарад на рівні керівництва обласної державної адміністрації та відділу з питань етнополітики та зв’язків із громадськими організаціями, які дозволяють координувати роботу владних структур щодо виконання державної етнонаціональної політики на території області. Згідно з представленими планами роботи національно-культурних товариств обласна державна адміністрація включає до річного плану роботи заходи, запропоновані товариствами і забезпечує їхнє фінансування та організаційне забезпечення.
Українською державою створено достатньо широкі можливості для реалізації румунською меншиною, передбаченого українським законодавством, права на навчання рідною мовою або вивчення рідної мови.
У 2007/2008 навчальному році діяли 92 загальноосвітніх навчальних заклади з румунською мовою викладання. Крім того, функціонує 11 шкіл з українсько-румунською мовами навчання – 2746 учнів і 2 школи з російсько-румунською мовами, де навчається 1225 учнів. Також у Чернівецькій області діють ліцеї та гімназії, де вивчається румунська мова, зокрема Красноїльська гімназія Сторожинецького району, Боянська гімназія Новоселицького району, Новоселицький районний ліцей, Герцаївський та Карапчівський ліцеї.
У Закарпатській області функціонує 12 шкіл з румунською мовою навчання та 2 школи з російською, українською та румунською мовами, де навчається 4133 учні.
Слід зауважити, що функціонування загальноосвітніх закладів із румунською мовою, видання підручників і забезпечення усього комплексу навчально-виховного процесу здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Педагогічні кадри для румуномовних шкіл готує кафедра класичної та румунської філології Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича (спеціальності: румунський філолог, викладач української мови в румуномовній школі); педагогічне училище Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича (спеціальності: вчитель початкових класів, викладач музики, музичний керівник, вихователь дитячих дошкільних установ).
На основі міждержавних угод з Міністерством освіти Румунії випускники румуномовних шкіл мають можливість отримувати освіту у вузах цієї країни, а вчителі шкіл, викладачі вищих навчальних закладів, вихователі дошкільних навчальних закладів України – підвищувати свій професійний рівень.
За останні роки за рахунок коштів державного бюджету для шкіл з румунською мовою навчання видано близько 80 назв підручників, навчальних посібників. З 1997 р. у м. Чернівцях працює реґіональний Науково-методичний центр Міністерства освіти і науки України, одним з основних напрямів діяльності якого є проведення науково-дослідницької та експериментальної роботи, підготовка до видання навчально-методичної літератури для освітніх закладів з навчанням мовами національних меншин Чернівецької, Закарпатської та Одеської областей.
Функціонує розгалужена мережа закладів культури, що сприяють збереженню і розвитку духовної культури і традицій румунської національної меншини. У населених пунктах Чернівецької області, в яких проживають етнічні румуни, діють 95 румунських аматорських театрів, театрів-студій, 3 дитячі художні школи, 100 танцювальних колективів, 82 музичні ансамблі.
2002 р. у с. Біла Церква Рахівського району Закарпатської області було відкрито культурно-просвітницький Центр румунської культури.
Стало традиційним проведення за ініціативи обласного товариства румунської культури ім. М. Емінеску за підтримки держави різноманітних культурно-мистецьких заходів, зокрема «Мерцішор», «Лімба ноастре чя Ромине», «Флоріле далбе». Цим товариством здійснюється значна робота з підготовки та видання літературно-художніх книг та навчальних методичних матеріалів румунською мовою.
Значну частину фондів бібліотек населених пунктів Чернівецької і Закарпатської областей, в яких компактно проживають румуни, складає література румунською мовою.
Потреби румунської меншини у засобах масової інформації рідною мовою задовольняються періодичними виданнями, теле- і радіопрограмами. Румунською мовою на всеукраїнському рівні виходить газета «Конкордія» – співзасновником якої, починаючи з 2004 р., є Держкомнацрелігій. Щорічно на її видання та на оплату праці колективу редакції з державного бюджету України виділяється понад 300 тис. грн. Популяризують національні румунські традиції, мову, культуру, історію ще близько 10 назв періодичних видань засновані у Чернівецькій області, зокрема «Аркашул», «Плай роминеск», «Курієрул де Чернеуць», «Жунімя», «Лумя», журнал для дітей «Фегурел». У Закарпатській області для задоволення інформаційних потреб румун видаються газети «Мараморошани» і «Апша». Обсяг використання місцевими теле- радіокомпаніями ефірного часу румунською мовою у Чернівецькій області складає 426,8 год/рік.
Представники румунської національної меншини підтримують тісні контакти зі своєю етнічною батьківщиною. Це право закріплено як у законодавстві України, так і в базовому Договорі про добросусідство і співробітництво між Україною і Румунією, згідно з яким для громадян України румунської національності передбачено спрощений перехід кордону, а також створення умов для активного співробітництва громадських організацій українських румун з державними установами і громадськими об’єднаннями Румунії.
Наведені факти свідчать про те, що в нинішніх умовах Українська держава створює належні умови та сприяє розвиткові етнічної, культурної та мовної самобутності, задоволенню національно-культурних потреб громадян, які належать до румунської національності.
Опубліковано в журналі «Форум націй» квітень 2009 р.
Scridb filter
Leave a Reply