Languages

Календар

September 2019
M T W T F S S
« Aug    
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Ukrainian for beginners

Повідомлення газети «Голос Буковини» про незадоволення буковинських українців, євреїв та німців окупацією Буковини Румунією

“…Безперечно важливими є і матеріали румунської газети “Glasul Bucovinei”, яка виражала інтереси групи Я.Флондора в румунському русі і відстоювала позицію, що вся Буковина (в тому числі і Північна) повинна перейти під владу Румунії. З початком 1919 року додатком до “Glasul Bucovinei” почав виходити однойменний тижневик українською мовою “Голос Буковини”. Про цей україномовний “Голос Буковини” В.Сімович писав “… видавці старалися переконати селянського читача про всі блага, що спадуть на українського селянина від румунської влади, і найважливіше доводили йому, що властиво, ніяких українців на Буковині немає, що є тільки румуни, що забули свою мову, отже, тепер настав час повернутися до неї”. Але навіть ця проурядова газета, деколи вміщала повідомлення про реальний стан справ з українцями Буковини, про утиски українців у сфері шкільництва тощо…. “

З вступудо книги О.Добржанського та В.Старика “Змагання за українську державність на Буковині (1914-1921)”

Народні меншости.

Урочистий обхід дворічних роковин злуки Буковини з Ромунією спонукав не лише нас, але й прочих дневникарів, особливо тих, що вважають себе відгомоном внутрішних бажань народних меншостей на Буковині, обговорити в своїх часописах переміну обставин на Буковині в протязі дволітного ромунського панованя і заявити в сій справі своє становище й дальше своє політичне поведеня. (…)

В сій статі хочимо за те познакомити наших читачі лише з поглядами прочих народностий, себто з поглядами їх часописий.

Про ромунску пресу говорити не мемо, бо розумієть ся само собою, що ромуни обходили сі роковини дуже широко і витали й по своїх часописях хвилю повороту Буко вини по 144 річному чужому панованю до матірного краю як найсердечнійше. Німці, колись то пануюча кляса на Буковині, засуджують тепер свою долю, що ясно як на долоні. Правда вони в 1918 заявили святочно що вони хотять принадлежати до Ромунії, але вже по двох роках ромунского панованя вони заявляють своє невдоволенє. Ми розуміємо се дуже добре, бо за часів Австрії вони були панами, були навіть «панами на цілу губу». Їх мова була викладовою мовою по школах, урядовою мовою краю, а їх віросповіданє державною вірою, помимо того, що їх на Буковині лише 70 тисяч, наколи православних ромунів та українців більш як 600 тисяч. Особливо наприкрилося їм, коли то черновецкий німецкий університет перетворено на ромунский.

Не дивно отже, що німецка преса при нагоді роковин виявила своє невдоволенє з теперішними політичними і культурними стосунками на Буковині. (В цій частині статті містились антисемітські висловлювання)... Про польский народ же треба сказати, що він від хвилі злуки Буковини з Ромунією чуєть ся задоволеним і жиє в приязни з ромунским народом. Буковинскі поляки, несповна 30 тисяч, мають і свої низші і висші національні школи, отже їх культурні, як не менше політичні права їм забезпечені, тому вони не мають і поводу бути невдоволеними, а противно вони можуть почувати ся добрими горожанами їхної нової батьківщини.

Під конець обговоримо політичне відношенє українского народа до нової батьківщини, хоч годило ся, щоби після скількости українских жителів на Буковині обговорити сю справу на чолі, та ми сего тому не зробили, аби бути в змозі обговорити справу обширнійше і порівняти поведенє нашого народа з поведенєм прочих меншостий.

На жаль, мусимо ствердити вже на самім початку, що українский народ до нині ще немає питомої національної часописи на Буковині, бо по правді сказавши не уважаємо нашої часописи чисто національною ґазетою буковинско-українского народа. Наша ґазета має на меті повідомляти лише українский народ про події в світіі в ромунскій державі, указуючи єму заразом путь, якою єму мандрувати, щоби почувати себе й в ромунскій державі щасливим горожанином і осягнути те право, яким користаєть ся і народна більшість в Ромунії, значить ся ромунский народ.

Задля браку чисто національної ґазети українский народ не був ще й досі в силі заявити формально своє політичне поведенє при нагоді роковин 11 листопада. А коли і українець, скажім по стародавному буковинский русин, напишить і напечатає чогось дотичного в нашій ґазеті, то найдуть ся зараз і такі, що скажуть: «чи ми єго до сего уповноважили? чи в него право мовити в імени всіх?» і так на сім лишаєть ся. Правда, що виходить в Чернівцях українска ґазета «Воля народа», але вона сама уважає себе орґаном соціал-демократичної партії і не може тому бути відгомоном всего буковинско-руского народа, а лише робітничого стану. От тому кажемо, що наш нарід немає національної часописи на Буковині, яка би виражала волю всего буковинско-руского народа. Хотяй наша ґазета не є національним орґаном руского народа на Буковині, та все можемо спокійно заявити дечого про думанє та чувство нашого народа, як й про єго поведенє супрот нової батьківини. Наш руский народ любить свою віру, землю, звичаї та обичаї не менше як селянин своє господарство, тому він так сказати би прикутий до сего краю і радо зносить і щастє і горе, лише коли знає, що те все є в гаразд рідного краю Буко вини та єго руского народа. Він знає, що Буковина була колись молдовскою країною і тепер назад повернула ся туди, відки єї взято. Він знає, що помимо того, що ромунский язик не є єго рідною мовою, та все вяжить єго з ромунским народом православна віра, церковний обряд, стародавні звичаї та обичаї. Се можна почути з уст кождого селянина, а не рідко й питанє: чому то нам ворогувати між собою? Чи може тому, що замість німецкої урядової мови введено ромунскої? А вже православний русин порозуміє ся скорше з православним ромуном, хоть би й ромунскою мовою, як з иншим горожанином Буко вини, бо оба народи собою споріднені і стоять близше оден другому, як до инших народів. Так думаємо ми та знаємо, що так думає і буковинско-руский селянин.

Отже єсли після судьби судилось Буковині повернути ся до Ромунії, то чому би й буковинско-руский нарід не проживав на дальше зі своїм давним волоским побратимом в згоді і не почував ся вдоволеним та щасливим в Ромунії, коли й тепер вяжеть їх обох та сама православна віра, ті самі земельні і господарскі інтереси, а не рідко й покровеньство, а то не лише між простим селянином-мужиком, але й між інтеліґенцією. Видко, що хибує лише трохи доброї волі, а певно діло увінчало-би ся повним і гарним успіхом.  А до остаточного порозуміня між ромунским а руским народом мусить дійти, бо се питанє становить так сказати б основну точку в справі залагоди питаня народних меншостий на Буковині, а саме вже з причини, що оба сі народи творять головну часть буковинского населеня. Отже єсли дійде до порозуміня між сими обома братьними народами, то устане й всяке ворогованє прочих меншостий сам від себе, а особливо жидів, що найбільше кричать та ґвавтують, хоть в них найменше причини. Тому буковинско-руский роде старайся порозуміти ся з ромунским побратимом в твій і єго гаразд, а в недолю вашого спільного ворога …..

«Голос Буковини» (Чернівці). — 1920. — 5 грудня.

Scridb filter

Leave a Reply

You can use these HTML tags

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>