Галина Мельничук, кандидат історичних наук. Україна-Молдова: проблеми та перспективи двосторонніх відносин (90-ті рр. ХХ – початок ХХІ ст.)

Метою даного дослідження є визначення факторів, що впливали на формування сучасної зовнішньої політики Молдови та України, зокрема на розвиток двосторонніх відносин і перспективи поглиблення транскордонного співробітництва. Процеси, що відбуваються в стосунках між колишніми радянськими республіками та їх сусідами, переконливо свідчать, що ця проблема поступово набуває дедалі більшої політичної і практичної ваги.

В умовах становлення незалежної української держави і входження її як рівноправного партнера до європейського та світового співтовариства важливого значення набувають питання історичного минулого України, проблеми прикордонних територій, які раніше або замовчувалися, або висвітлювалися однобоко. До цих проблем, безумовно, можна віднести проблему Бессарабії та Буковини, вирішення якої ускладнювалося впродовж десятиліть не тільки суперечками дипломатів, політиків, науковців, але й існуванням певних стереотипів у свідомості громадян України, Молдови та Румунії, оскільки “історична справедливість” у кожної з сторін була своєю, а деякою мірою залишається такою й тепер. На наш погляд, мову слід вести про історичні реалії, враховуючи їх складність і зважаючи на ті суперечливі спроби обгрунтування “історичної справедливості”, чи “історичної несправедливості”, які були допущені, на думку тієї чи іншої сторони, при вирішені складних етнотериторіальних питань. Заради справедливості слід відзначити, що національний фактор хоча і брався до уваги політикам при вирішенні складних територіальних проблем, частіше всього він ставав у їх руках інструментом для задоволення геополітичних і стратегічних інтересів власних країн.

Відзначимо, що за останні десять років значно зросла кількість праць, присвячених періоду Першої світової війни і дипломатичній боротьбі навколо вирішення долі Буковини і Бессарабії. Серед них виділяються своєю грунтовністю праці В.Ботушанського, І.Буркута, С.Гакмана, О.Добржанського. Водночас зазначимо, що точки зору істориків України, Румунії, Молдови не суперечать одна одній в оцінці явищ, які призвели до кризи і розпаду Австро-Угорської та Російської імперій, але не співпадають в оцінках наслідків для Буковини й Бессарабії. Зокрема, при аналізі подій 1918 – 1920 рр. українські історики С.Троян, В.Фісанов надають більшого значення ролі великих держав та їх геополітичних інтересів, тоді як їх румунські колеги (Д.Сігіу, І.Шербан) в оцінках політичних та територіальних змін виходять насамперед з тези про головну роль внутрішніх національно-визвольних змагань.

В українській історіографії детально розроблена також тема Буковинського народного віча 3 листопада 1918 р., яке вітчизняні дослідники В.Ботушанський, І.Буркут, С.Григоришин вважають найвищим піднесенням українського національного руху на Буковині [3,7,9]. Зі свого боку, румунська історіографія (А.Порцену, Д.Преда, К.Продон) розглядає події 1918 р. як на Буковині, так і в Бессарабії переважно у контексті “Великого об’єднання Румунії”.

Особливе місце в дослідженнях займає процес входження Бессарабії та північної частини Буковини до СРСР у червні 1940 р. Свого часу радянська історіографія зображувала включення Бессарабії та Північної Буковини як результат “мирної політики радянського уряду”. Стосовно румунської історіографії цього питання слід відзначити, що у історичних працях воєнної доби включення Бессарабії та північної частини Буковини розглядалося як “трагічні події для румунської армії та румунського народу”. Після встановлення у Румунії влади комуністів події 1940 р. замовчувались і тільки за останнє десятиліття, особливо після грудневої (1989 р.) революції, відбулися зміни в підходах до цих питань. Румунська історіографія приділяє досить серйозну увагу обставинам включення Бессарабії, Буковини і Герцаївського цинуту до складу СРСР. Зазначена проблема розглядається у працях сучасних румунських науковців Г.Бузату, Ф.Константініу, І.Константіна, Є.Болда.

Українська історіографія радянської доби дотримувалася усталених підходів і тільки наприкінці 80-х р. з’явилися праці, де аналізується значення подій 40-х років для населення Буковини та Бессарабії. Українські дослідники (В.Ботушанський, І.Буркут, С.Григоришин), засуджуючи цілі та методи, якими керувалося сталінське керівництво в 1940 р., в цілому приєднання Буковини та Хотинщини до УРСР оцінюють як позитивний результат, що відкрив буковинським і бессарабським українцям перспективу консолідації в єдиній українській нації. Заслуговує на увагу також наукове дослідження С.Гакмана “Проблема Бессарабії та Буковини у контексті радянсько-румунських міждержавних відносин 1917 – 1940 рр.”, де досить детально аналізуються радянсько-румунські відносин міжвоєнного періоду.

Проблему формування українсько-румунського та українсько-молдавського кордонів розкрито в монографії В.Сергійчука “Етнічні межі і державний кордон України” та колективній монографії “Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан”[24].
Оцінюючи стан вивченості даної проблеми, слід відзначити, що на сьогоднішній день немає комплексного дослідження, де були б висвітлені всі аспекти стосунків України та Молдови після розпаду СРСР. Серед публікацій по даній темі переважають монографії та статті, де висвітлюється регіон Південно-Східної Європи в цілому, або окремі проблеми, наприклад, участь України в урегулюванні Придністровського конфлікту [5,6,12,13,19,20,21,22].

До активно досліджуваних проблем можна віднести перспективи розвитку міжрегіональних відносин у єврорегіонах “Верхній Прут” і “Нижній Дунай”, які вивчають науковці України, Молдови та Румунії В.Мошняга, С.Григоришин, С.Гакман, З.Бройде та ін. [17,9,8,4 ].

Отже, для об’єктивного аналізу факторів, що сьогодні визначають стосунки між Україною і Молдовою слід віднести і вплив вирішення проблеми Буковини та Бессарабії впродовж 1914-1917 рр. та складний історичний контекст формування кордонів між обома державами.

16 липня 1990 р. Верховна Рада Української РСР прийняла „Декларацію про державний суверенітет України” [27,9]. У Декларації зазначалось, що „Українська РСР як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори…” [27,12].

Перші роки, що минули після прийняття Декларації, відзначалися активізацією міжнародних контактів України з багатьма країнами світу, насамперед нашими найближчими сусідами, зокрема Молдовою. Це зумовлено спільними кордонами та необхідністю налагодження всебічного взаємовигідного співробітництва. Суттєвим чинником розвитку двосторонніх відносин стало те, що у РМ, за офіційними даними мешкає близько 600 тис. українців, а в Україні переважно, в Одеській, Кіровоградській та Чернівецькій областях, – понад 250 тис. молдован [21]. Зокрема, у прийнятій 2 липня 1993 р. Верховною Радою постанові „Про Основні напрями зовнішньої політики України”, зокрема підкреслюється, що “…у зв’язку з особливостями історичного розвитку і специфікою геополітичного і геоекономічного положення України важливими в двосторонніх відносинах з прикордонними державами є українсько-молдовські відносини.” [27,с.197].

Молдова однією із перших визнала незалежність України. Дипломатичні відносини між Республікою Молдова і Україною були встановлені в березні 1992 р. в період Придністровського конфлікту. Перший офіційний візит президента України Л.Кравчука до Молдови відбувся 23 жовтня 1992 р. Під час візиту був підписаний Договір про добросусідство, дружбу та співробітництво між Україною і Республікою Молдова. Президенти Л.Кравчук та М.Снєгур торкнулися також теми придністровського конфлікту і висловили спільне прагнення до пошуку можливостей його політичного врегулювання [27,с.100].

Такі кроки були позитивно відзначені громадськістю та політичною елітою обох країн. Зокрема, голова парламенту Республіки Молдова Алєксандру Мошану зазначив, що „цей договір потрібно було підписати значно раніше. Якщо Україна визнає нашу незалежність і цілісність, якщо будемо співробітничати як рівноправні держави, то ми зможемо спільно розв’язувати будь-які проблеми, в тому числі й ті, які пов’язані із становищем і бажаннями українського населення Молдови”[27,с.123].

6-17 квітня 1992 р. у Кишиневі відбулися чотиристоронні зустрічі міністрів закордонних справ Молдови, Росії, Румунії та України. На цих зустрічах було вироблено рекомендації з урегулювання конфлікту на основі норм міжнародного права і принципу територіальної цілісності Республіки Молдова, а також було створено змішану комісію з контролю за дотриманням угоди про припинення вогню і роз’єднання втягнутих у конфлікт сторін. Парламент Республіки Молдова провів ряд засідань, присвячених проблемі придністровського конфлікту, в яких взяли участь і депутати, обрані в Придністров’ї.

16 червня 1992 року парламент Республіки Молдова ухвалив постанову “Про основні принципи мирного врегулювання збройного конфлікту, встановлення миру і злагоди в східних районах Республіки Молдова”. Тим самим було забезпечено умови для унеможливлення збройних сутичок, що призводили до загибелі людей та ескалації напруги. Було створено передумови для переведення конфлікту в переговорне русло. Але бойові дії, що спалахнули в червні 1992 року в місті Бендерах, підірвали чотиристоронній процес – Румунію було виключено з механізму вирішення конфлікту.

Позиція України впродовж 90-х рр. була незмінною: підтримання незалежності і неподільності Республіки Молдова та непорушність її кордонів і дотримання принципу невтручання у внутрішні справи Молдови.

Обидві країни на початку 90-х рр. ХХ ст. докладали багато зусиль до вступу в міжнародні організації. Зокрема, восени 1992 р. Молдова та Україна стали членами Міжнародного Валютного Фонду і Всесвітнього Банку[31, с.431].

13-14 грудня 1993 р. відбувся візит президента Молдови М.Снєгура до Києва. Молдовська сторона наголосила на важливості залучення України до посередницьких зусиль із придністровської проблеми.

8 квітня 1994 р. Верховна Рада Молдови ратифікувала документи про вступ республіки до СНД. Одним із важливих зовнішньополітичних кроків Молдови та України стала їх участь у створенні ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Страсбурзькою Декларацією від 10 жовтня 1997 р. було зафіксовано рівень політичного зближення й практичного співробітництва між країнами пострадянського простору, збіг їхніх позицій з ключових міжнародних проблем.

23-24 лютого 1995 р. відбувся візит міністра закордонних справ України Г.Удовенка до Кишинева. Велися переговори щодо демаркації державного кордону, активізації економічного співробітництва, статусу національних меншин. Україна зобов’язалася створювати всі умови для молдован, що живуть на її території. Такі ж умови мали бути забезпечені українцям у Республіці Молдова [9].

16 квітня 1995 р. відбулися вибори до парламенту Молдови. Народний фронт та комуністи фактично поділили депутатські мандати.

7 лютого 1996 року президент Молдови Мірча Снєгур та Ігор Смирнов підписали Протокольну угоду з вирішення проблем, що виникли в діяльності митних служб Республіки Молдова і Придністров’я. Згідно з цим документом Придністровя отримало у користування нову митну печатку з написом “Республіка Молдова. Придністров’я. Тираспольська митниця”. Згідно з тим же документом Тирасполь зобов’язався прибрати зі свого боку всі митні та прикордонні пости і створити спільні з Кишиневом митні пости вздовж кордону Республіки Молдова та України по лівому берегу річки Дністер.

Координація та об’єднання зусиль України і Молдови з урегулювання придністровського конфлікту могли б сприяти вирішенню проблеми Придністров’я на основі норм міжнародного права. Проте перебіг політичних процесів на пострадянському просторі, в тому числі в Молдові та Україні, не дає підстав для віри в здійсненність подібних оптимістичних сценаріїв.

24 липня 1996 р. Київ відвідав глава уряду Молдови А.Сангелі. Він провів переговори з президентом України Л.Кучмою. Було запрошено українських миротворців на територію Придністровської республіки. 8 травня 1997 р. згідно з Меморандумом про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова та Придністров’ям, що підписав і Л.Кучма як один з посередників, Україна виступає країною-гарантом миру в Придністров’ї. Також було прийнято рішення про включення її до Об’єднаної Контрольної Комісії та залучення до миротворчої діяльності українських військовослужбовців. Україна дотримується принципу невтручання у внутрішні справи сусідньої країни і відповідно до своїх зобов’язань по Гельсінському акту та норм міжнародного права відстоює позицію безумовної поваги територіальної цілісності й суверенітету Молдови в кордонах колишньої СРСР.

У липні 1999 р. в Києві відбулася зустріч учасників мирного врегулювання Придністровського конфлікту. На зустрічі були присутні прем’єр-міністр Росії, президенти України, Молдови, керівники Придністров’я, представник ОБСЄ в Молдові, які розглянули план поетапного врегулювання цієї проблеми, висунутий президентом Кучмою. Більше того, декотрі міжнародні експерти зазначали, що на той час не було компроміснішого документа для врегулювання придністровської проблеми, ніж запропонований Україною 1999 р. „План поетапного надання статусу”. В його основу українські дипломати заклали вже досягнуті між Кишиневом і Тирасполем домовленості. Згаданий план дає своєрідну програму поетапного визначення статусу Придністров’я [5].

У серпні 1999 р. президенти України та Молдови Л.Кучма й П.Лучинські підписали Договір між Україною і Республікою Молдова про державний кордон та Додатковий протокол до Договору між Україною і Республікою Молдова про державний кордон щодо передачі у власність України ділянки автомобільної дороги Одеса-Рені в районі населеного пункту Паланка РМ, а також земельної ділянки, по якій вона проходить, і режиму їх експлуатації. Натомість Молдова отримала вихід до р. Дунай в районі с. Джурджулешти, де розпочала будівництво нафтотерміналу. Ці документи були ратифіковані Верховною Радою України 6 квітня 2000 р.[25]. Ратифікація документів у парламенті Молдови відбувалася дуже складно і тривала майже півтора року. 12 липня 2001 р. парламент Молдови нарешті ратифікував угоду ( 73 голоси –“за”, 20 – “проти”). Ця подія викликала масові протести у Молдові, бо противники угоди вважали, що умови територіального обміну є нерівними [25].

У травні 2001 р. президент Молдови М.Воронін вперше офіційно відвідав Київ. Було підписано кілька важливих документів, які мали визначати рівень подальшого українсько-молдовського співробітництва в соціально-політичній та тогровельно-економічній сферах. Зокрема президенти підписали Спільну заяву, де визначено головні пріоритети і завдання майбутнього співробітництва, взаємодії в рамках міжнародних організацій та форумів. Серед інших двосторонніх документів – угоди між Кабінетом Міністрів України та урядом Республіки Молдова про безвізові поїздки громадян і про взаємне визнання.

Для України і Молдови істотною проблемою залишалося перебування на території Придністров’я Оперативної групи військ РФ з особовим складом близько 3,5-3,7 тис. чоловік. Україна зацікавлена у швидкому виводі цієї групи і особливо – у ліквідації складів з боєприпасами, що залишилися на території Придністров’я. Україною була підписана Угода з урядом Російської Федерації про транзит через територію України російських військових формувань. На Стамбульському самміті ОБСЄ було встановлено кінцеву дату процесу виведення – 31 грудня 2002 р. На московському засіданні за участю представників президентів Росії, України і Молдови та Придністров’я було узгоджено графік цього виведення. Проте з часом президент Придністров’я І. Смирнов категорично виступив проти виведення з регіону російської зброї та військової техніки.

У відповідності з пропозиціями комісій настали кардинальні зміни і в процесі миротворчої діяльності в регіоні – контингенти Молдови та Придністров’я повинні заміщуватися російськими та українськими. Іншими словами, Україна в такий спосіб отримала реальні засоби впливу на ситуацію поблизу своїх кордонів.

Під час цього візиту було обговорено практично всі проблемні питання, що стосувалися двосторонніх відносин, підписано кілька важливих документів щодо подальшого українсько-молдовського співробітництва, взаємодії в рамках міжнародних організацій та форумів. Між Кабінетом Міністрів України та урядом Республіки Молдова були підписані угоди про безвізові поїздки громадян і про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту і вчені звання, а також Протокол про співробітництво в галузі освіти на 2001-2002 рр. Велике значення мала Угода між Мінагрополітики України та Міністерством сільського господарства і харчової промисловості Республіки Молдова про економічне та науково-технічне співробітництво, оскільки в цій галузі у нас багато спільного. Таким чином, було відкрито нові шляхи до створення українських підприємств у Молдові і молдовських в Україні[33].

Зацікавленість України у розвитку економічної взаємодії з Молдовою у рамках міжнародних організацій, у тому числі ГУУАМ, відзначив Леонід Кучма під час робочої зустрічі з президентом Молдови В. Вороніним, яка відбулася 19 липня 2002 р. в Ялті. Президент України позитивно оцінив результати торговельно-економічного співробітництва між двома країнами. Було зазначено, що Україна посідає у молдовському експорті друге після Росії місце, і третє – в імпорті. Леонід Кучма також підкреслив, що розширенню двостороннього співробітництва сприяє виконання положень міждержавної українсько-молдовської програми довгострокового економічного співробітництва (1998-2007 рр.) [33].

14 червня 2002 р. у Києві відбулася зустріч Прем’єр-міністра України Анатолія Кінаха з прем’єр-міністром Молдови Василє Тарлєвим. Під час засідання Спільної міжурядової українсько-молдовської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва прем’єр-міністр А.Кінах зазначив, що „у 2001 р. товарообіг між двома країнами збільшився на 51%, склавши 372,9 млн. доларів США, а в 2002 р. цей показник збільшився ще на 20%.” Також було охарактеризовано як „величезний резерв” співпрацю в енергетичному секторі, у створенні транспортної інфраструктури, повного використання унікального географічного положення України і Молдови для розбудови пан’європейських транспортних коридорів. Прем’єр-міністр Молдови В.Тарлєв зазначив, що протягом 2002 р. урядам двох країн вдалося досягти результату, рівного якому не було протягом всіх попередніх років двосторонніх взаємовідносин [33].

Також був підписаний Протокол про інтенсифікацію співробітництва між двома країнами у сфері культури і мистецтв. За результатами підписаного протоколу було вирішено провести в Україні рік Республіки Молдова в 2003 р.[33].

Попри те, що в українсько-молдовських стосунках є багато позитивних моментів, не можна не згадати про інцидент, що мав місце 17 липня 2003 р. В односторонньому порядку Молдова вирішила уточнити державний кордон. З частини території Дністровської ГЕС, розташованої на молдовському березі, було вигнано українську охорону станції і посеред греблі встановлено прикордонний стовп. Ситуація, що склалася на той час, була дещо незрозумілою для України. В діючому Договорі про дружбу і співробітництво між двома країнами визнавалася взаємна недоторканість кордонів, але самі кордони не були визначені. В даному випадку кордон між Україною і Молдовою визначався відповідно до міжнародного права по фарватеру Дністра. Але паралельно діяв акт про землевідвід – в 1982 р. Молдавська РСР передала Українській РСР на невизначений термін 25 гектарів на правому березі для будівництва ГЕС [5].

Таким чином, ситуація з прикордонного конфлікту перейшла в політичний. Варто зазначити, що прикордонні проблеми між Україною і Молдовою на ділянці Дністровської ГЕС не закінчуються. Невирішеним залишається питання створення на українсько-молдовському кордоні спільних прикордонних і митних постів, що ініціюється молдовською стороною. Молдова наполягає на тому, що перебування її прикордонних і митних служб допомогло б покінчити з „придністровською контрабандою”. Пропозиція ОБСЄ щодо встановлення міжнародного моніторингу на кордоні України і Молдови не знаходить підтримки у останньої [21].Офіційний Київ вважає, що дії Молдови є своєрідним тиском на Україну в зв’язку з її позицією відносно Придністров’я.

Зауважимо, що перший етап незалежності України і Молдови супроводжувався економічною кризою. Це стало одним із факторів, що змусило у цій ситуації Кишинів переглянути свою позицію щодо СНД. Слід зазначити, що відносини між обома країнами зумовлені схожими геополітичними умовами, спільністю кордонів, взаємопов’язаністю економік, традиційними історичними, культурними та родинними зв’язками. Обидві країни дотримуються принципу військово-політичного нейтралітету. У сфері торговельно-економічних відносин створена досить міцна нормативно-правова база. Подальші напрями економічного зближення зазначені у Декларації про основні принципи створення двостороннього Митного союзу ( 11 березня 1997 р.), в Програмі економічного співробітництва на довгострокову перспективу. Одним із важливих зовнішньополітичних кроків Молдови та України стала їх участь у створенні ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Страсбурзькою Декларацією від 10 жовтня 1997 р. було зафіксовано рівень політичного зближення й практичного співробітництва між країнами пострадянського простору, збіг їхніх позицій з ключових міжнародних проблем. Позитивним моментом у відносинах України і Молдови слід назвати взаємодію в рамках міжнародних Угод та Конвенцій, у розробці концепцій Транскордонного співробітництва, виходячи з спільних національних інтересів та зовнішньоекономічної політики. Україна та Молдова проголосили європейську інтеграцію одним з основних пріоритетів зовнішньої політики своїх держав. Транскордонне співробітництво покликане сприяти налагодженню та поглибленню відносин між двома країнами та з Євросоюзом зокрема.

Важливим напрямом регіонального партнерства України і Молдови слід назвати співробітництво в галузі сільського господарства, культурно-освітній та інформаційній сферах. Договір між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про співробітництво прикордонних областей України і адміністративно-територіальних одиниць Республіки Молдова був підписаний 11 березня 1997 року. 2 червня 1997 р. у Констанці (Румунія) був підписаний Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією, у якому зазначається: “Договірні сторони відповідно до положень Європейської Рамкової Конвенції про ТКС між територіальними громадами або владою заохочуватимуть і підтримуватимуть безпосередні контакти та взаємовигідне співробітництво між адміністративно-територіальними одиницями України і Румунії, зокрема у прикордонних зонах. Вони також сприятимуть співробітництву між адміністративно-територіальними одиницями обох держав в рамках існуючих, а також новостворених єврорегіонів “Верхній Прут” і ”Нижній Дунай”, до участі в яких можуть запрошуватись адміністративно-територіальні одиниці інших зацікавлених держав. Договірні Сторони діятимуть в рамках включення цього співробітництва в рамки відповідної діяльності європейських інституцій ” [8].

З огляду на взаємну економічну зацікавленість розвивається співробітництво у створенні потужних пропускних пунктів на кордонах, будівництві сучасних авто- і залізничних шляхів. Україна і Молдова зацікавлені у створенні і розвитку “єврорегіонів”[17,с.90]. У якості засновників єврорегіонів виступило керівництво двох румунських повітів, шести молдовських районів і Чернівецької області України.

Процес створення єврорегіонів був ініційований не знизу, з боку місцевих структур управління і влади, а зверху, з боку вищого керівництва зацікавлених сторін. Це важливо як з точки зору децентралізації процесу державного управління у двох країнах, так і в плані налагодження добросусідських стосунків між державами. Створені єврорегіони несуть в собі риси не тільки європейських єврорегіонів як співпрацюючих транскордонних територій, а й співпрацюючих регіонів. На прикордонних територіях проживає тісно пов’язане між собою українське і молдовське населення, якому потрібно вирішувати схожі економічні, культурні, законодавчі та соціальні проблеми.

Підводячи підсумки, зазначимо, що Україна і Молдова, як держави-сусіди, зробили конкретні кроки для утвердження принципів реального добросусідства і плідного регіонального співробітництва. За обсягами експорту українських товарів і послуг Молдова нині на другому місці серед країн СНД, товарообіг за останні чотири роки зріс на 231%. Серед результатів «гуманітарного прориву» України в Республіку Молдова — українська школа в місті Рибниця й українська гімназія в Бендерах [23]. Однак практика засвідчує, що це українсько-молдовське співробітництво знаходиться сьогодні ще на початковому етапі, а в його поглибленні є ще багато резервів як економічного, так і політичного, соціально-психологічного характеру.

Джерела та література1. Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. – К.: Основи,1994. – 167 с.
2. Боєчко В.Спільна боротьба трудящих України та Молдавії проти інтервенції військ королівської Румунії в Бессарабію (грудень 1917 – лютий 1918 рр.) // Укр. іст. журнал. – 1998. – №1. – С.54 – 63.
3. Ботушанський В. Участь українців Буковини у творенні української державності (1918-1920 рр.) // Народне віче Буковини. 1918-1993. Документи і матеріали обласної науково-практичної конференції, присвяченої 75-річчю Буковинського народного віча 3 листопада 1918 р. – Чернівці: Прут,1994. – С.41–62.
4. Бройде З. Єврорегіон “Верхній Прут” – конституювання, конкретні завдання, перспективи // Регіони Східної Європи: інтеграційні очікування та конфронтаційні небезпеки. Матеріали Міжнародної конференції. – Чернівці: Букрек, 2000. – С.126-136.
5. Булавченко О. Дністровські пороги // Дзеркало тижня. – 2002. – №5 (380). – 9-15 лютого.
6. Буркут І. Придністров’я: шляхи врегулювання у світлі балканського досвіду // Україна-Румунія-Молдова: історичні, політичні та культурні аспекти взаємин // Міжнародна наукова конференція, Чернівці, 16-17 травня 2001 р. – Чернівці, 2002. – С. 438-451.
7. Буркут І. Розпад Австро-Угорщини і формування нових держав Центральної та Східної Європи // Народне віче Буковини. 1918-1993. Документи і матеріали обласної науково-практичної конференції, присвяченої 75-річчю Буковинського народного віча 3 листопада 1918 р. – Чернівці: Прут, 1994.- С. 27-40.
8. Гакман С.М. Проблема Бессарабії та Буковини в міжнародних відносинах: дипломатичний аспект (березень – червень 1940 р.) // Питання історії нового та новітнього часу: Збірник наукових статей. – Чернівці: Прут, 1997. – Вип. 5.- С. 111 – 121; Його ж: Проблема Буковини на Паризькій мирній конференції 1919 – 1920 рр. // Питання історії нового та новітнього часу: Збірник наукових статей. – Чернівці: ЧДУ, 2000. – Вип.7.- С.163 – 174; Його ж: Приєднання Бессарабії та північної частини Буковини до СРСР: військові аспекти // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наукових праць. – Вип. 96 – 97: Історія. – Чернівці: 2000. – С.69 – 81; Його ж: Буковина у політиці Росії, України та Угорщини навесні 1919 р. // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Л.Українки. Історичні науки. – 2000 р. – №3. – С.139 – 143; Його ж: Буковинська проблема в міжнародних відносинах (червень – листопад 1940 р.). // Вісник Центру буковинознавства. – Чернівці, 1993. – Вип.1. – С.164 – 172.
9. Григоришин С. Перспективи розвитку міжрегіональних відносин у контексті “Договору про привілейоване партнерство та співробітництво між Румунією та Республікою Молдова”. // Вісник Центру буковинознавства. – Чернівці, 1993. – Вип.1. – С.168-174.
10. Григоришин С. Політика Румунії по відношенню до Північної Буковини в роки Першої світової війни // Вісник Центру буковинознавства. – Чернівці, 1993. – Вип.1. – С.62-75.
11. Єврорегіони: потенціал міжетнічної гармонізації //Зб. наук. праць. – Чернівці, Букрек, 2004. – 254 с.
12. Илащук А. Республика Молдова в контексте расширения НАТО на Восток: проблемы безопасности и внутренней политической стабильности // Безпека та стабільність країн постсоціалістичної Європи в контексті розширення НАТО: ілюзії та реалії. Матеріали Міжнародного наукового семінару. – Чернівці, 2003.- С.71-76.
13. Маклаков А. Молдавсктий бумеранг // День. – 1992.- №44.
14. Матвієнко В. Скориставшись нерішучістю Києва. Бессарабське питання у зовнішній політиці Української Народної Республіки // Політика і час. – 2002. – №7.- С. 75-86.
15. Молдавия. Страна в 240 километрах от центра Европы. Беседы с молдавскими лидерами // Международная жизнь. -№ 2.- 2001. – С.94-100.
16. Мошес А. Геополитические искания Киева: (Центральная и Восточная Европа в политике Украины) // Pro et contra. – М., 1998. – T. 3.- N 2. – С. 95-110.
17. Мошняга В. Еврорегионы «Верхний Прут» и «Нижний Дунай» на практике // Республика Молдова в европейском контексте и в аспекте политики безопасности. Материалы конференции в г. Гамбурге, 18-19 июня 2001 года. – К.: Заповіт, 2001. – С.89-93.
18. Мошняга В. Молдово-румыно-украинские еврорегионы: реальность и ожидания // Республика Молдова в европейском контексте и в аспекте политики безопасности. Материалы конференции в г. Гамбурге, 18-19 июня 2001 года. – К.: Заповіт, 2001. – С.89-93.
19. Нантой О. Придністровський конфлікт і взаємини Молдови і України //Контекст. – 2001. – №10. – С.26.
20. Непризнанная республика: Очерки. Документы. Хроника / РАН. Центр по изуч. межнац. отношений Ин-та этнологии и антропологии им. Н.Н. Миклухо-Маклая. Авт.-сост. Грызлов В.Ф. – М., 1999.
21. Павленко В., Кулик В. Конфликт Молдавии с Украиной возник из-за Приднестровья // Зеркало недели. – №
22. Перепелица Г.Н. Конфликт в Приднестровье (причины, прогноз развития и проблемы урегулирования).- К.: Стилос, 2001
23. Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропейськими сусідами. – К., 2004.
24. Сергійчук В.Етнічні межі і державний кордон України. – К., 2000.
25. Силина Т. Молдавський эксперимент // Зеркало недели. – 2001. – № 9 (333), 3-8 березня. – С.4.
26. Скорейко Г.М. Буковинсько-бессарабське порубіжжя як об’єкт міжнародних суперечок кінця ХVІІІ – ХІХ ст. // Збірник наукових статей. – Чернівці, 2002 . – Т.5. – С.117 – 122.
27. Сорока М. Світ відкриває Україну // Про зовнішню політику Української держави у 90-х роках ХХ століття. Статті. Документи. Коментарі. – К.: Київська правда, 2001. – 782 с.
28. Твердохліб В. Молдова незадоволена Україною // Дзеркало тижня. – 2002. – №28 (403). – 27 липня-2 серпня. – С.12.
29. Твердохліб В. Молдова після Страсбурга // Дзеркало тижня. – 2001. – № . – С.14.
30. Троян С. Австрійська концепція “Міттельєвропи” напередодні та підчас першої світової війни //Науковий вісник Чернівецького університету. – Історія. – Чернівці, 1996. – Вип. 6-7. – С.216-225.
31. Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива. Монографія / Рада нац. безпеки і оборони України, Нац. ін-т. пробл. Міжнар. Безпеки; За заг. ред. С.І.Пирожкова. – К.: НІПМБ, 2001. – С.422-428.
32. Фісанов В. Австро-Угорщина як геополітичний експеримент // Питання історії нового та новітнього часу: Збірник наукових статей. – Чернівці: ЧДУ, 1999.- Вип.6. – С.28-37.
33. http://www.moldova.md/ru/welcome/index.html (офіційний сайт посольства Республіки Молдова в Україні).Джерело:  http://cheremosh30.org.ua/ukraina-i-susidy/37-ukraina-moldova.html