Тарас Халавка. Законодавче забезпечення прав етнічних громад в Україні

Для України характерне етнокультурне розмаїття, що підтверджується тим фактом, що за даними перепису населення в 2001 р. в нашій державі проживали представники понад 130 національностей і народностей. Незалежна українська держава задекларувала рівність прав своїх громадян усіх національностей, а також зробила кроки до запровадження цивілізованих стандартів у забезпеченні прав національних меншин. Держава сприяє розвиткові етнічної, культурної мовної та релігійної самобутності всіх національних меншин України, і ці права закріплені в українському законодавстві та в ратифікованих Україною міжнародних документах, а також у міждержавних договорах із сусідніми державами [1, с.3].
Правовий статус етнічних громад в Україні регулюють Конституція України, Закон України «Про національні меншини в Україні», прийняті на їх підставі інші законодавчі акти, а також міжнародні договори України. Законодавство, що встановлює права етнічних громад в Україні можна згрупувати, наприклад за принципом суб’єктності його прийняття або розробки. За цією ознакою законодавчі акти можна поділити на дві групи:
– нормативні акти та рекомендації міжнародних структур, що регламентують права етнічних громад;
– українське законодавство та локальні нормативно-правові акти, що регулюють права національних меншин.
До першої групи відносимо резолюції Організації Об’єднаних Націй (ООН) та ПАРЄ, а також рекомендації ОБСЄ. З базових документів ООН в цій сфері, прийнято дві декларації: «Декларація принципів толерантності» та «Декларація про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин». Україна також ратифікувала два важливих європейських законодавчих документи: «Рамкову конвенцію про захист національних меншин» (Закон України «Про ратифікацію Рамкової конвенції про захист національних меншин» було прийнято 9 грудня 1997 року) і «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин» (Закон України «Про ратифікацію «Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15 травня 2003 року). «Рамкова конвенція про захист національних меншин» містить загальні положення з питань недискримінації та рівності між меншинами і загальною частиною населення, свободи встановлення контактів із тими, хто мешкає у інших країнах. «Європейська хартія регіональних мов та мов меншин» спрямована на збереження та захист регіональних мов та мов меншин. Сфера її застосування поширюється на освіту, громадське, культурне, економічне і соціальне життя та засоби масової інформації [1, с.9].
Друга група містить власне українське законодавство, а саме Конституцію України (1996р.), Закон України «Про мови в Українській РСР» (1989 р.), Закон України «Про національні меншини в Україні» (1992 р.), Декларацію прав національностей України (1991 р.) та інші закони, які регулюють права етнічних груп в освітній, культурні та політичних сферах життя [2]. До цієї групи відносимо локальні нормативно-правові акти, в сфері забезпечення прав етнічних меншин прийняті органами місцевого самоврядування.
Підсумовуючи, можемо зазначити, що в Україні сформована необхідна законодавча база для забезпечення освітніх, культурних і політичних прав етнічних громад, що проживають на її території. Разом з тим, частина нормативних актів, прийнятих на початку 90-х років, повинні бути приведені у відповідність до сучасних реалій державотворчого процесу.
Список використаної літератури:
1. Кодекс толерантності / упор. В.Старик, Т.Халавка – Чернівці: «Ант ЛТД», 2010. – 144 с.
2. Законодавство України. – 2012. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws