Віталій Кулик. Стабільна нестабільність Молдови

Минулої неділі в сусідній Молдові мав пройти конституційний референдум щодо процедури обрання президента, однак через надзвичайно низьку явку електорату (до урн для голосування прийшло менш як 30% виборців) плебісцит визнано таким, що не відбувся. Вже за кілька тижнів молдавський парламент буде розпущено, а 21 листопада в країні пройдуть уже треті за ліком дострокові парламентські вибори.

Нагадаємо, що в останні два роки Молдову продовжує лихоманити від перманентної політичної кризи, викликаної нездатністю місцевого парламенту обрати президента країни.

Першого разу своїм шансом не змогли скористатися комуністи, яким забракло лише одного голосу для обрання президента країни за результатами квітневих виборів 2009 року. За підсумками дострокових парламентських виборів, які відбулися торік у липні, обрати президента не вдалося вже демократичному Альянсу «За європейську інтеграцію». Таким чином цілий рік Молдова залишалася з тимчасово виконуючим обов’язки президента Міхаєм Гімпу. І навіть зараз, буквально напередодні нових парламентських виборів, ніхто не може гарантувати, що якась із політичних сил у країні зможе отримати необхідне число мандатів для обрання президента.

Передбачалося, що референдум дасть змогу внести відповідні зміни до конституції країни і перейти до процедури прямого обрання президента, вивівши таким чином країну з політичного глухого кута. Соціологічні опитування свідчили, що населення Молдови у своїй переважній більшості (понад 70%) підтримує ідею безпосереднього обрання глави держави. Такий високий рівень суспільної підтримки зазначеної ініціативи багато в чому й зіграв злий жарт із нинішньою молдавською владою, котра виступила ідеологом референдуму.

Деякі лідери правлячого альянсу були схильні вважати, що ці 70% нібито автоматично означають рівень підтримки дій сьогоднішньої влади, і тому почали заздалегідь ділити шкуру невбитого ведмедя. Фактично за останні місяці в країні було розпочато неофіційні президентські перегони між основними кандидатами на цей пост, аж ніяк не схожі на роз’яснювальну кампанію в контексті проведення референдуму. На вулицях Кишинева і ряду інших молдавських міст рясніли агітплакати із зображенням нинішнього прем’єр-міністра Молдови Влада Філата, голови демпартії і провального кандидата від правлячого альянсу в президенти країни на останніх виборах Маріана Лупу, а також т.в.о президента Молдови Міхая Гімпу. Як результат, багато людей у Молдові прийшли на референдум, аби проголосувати за конкретного кандидата на пост президента! Їхньому обуренню, м’яко кажучи, не було меж, коли на виборчій дільниці їм так і не видали бюлетеня з прізвищами кандидатів…

Лідера молдавських комуністів Володимира Вороніна з цього президентського марафону практично відразу виключили, оголосивши відповідне рішення конституційного суду, згідно з яким навіть у разі внесення змін до конституції Молдови він позбавлявся права висувати свою кандидатуру як особа, котра займала цю посаду двічі поспіль. У результаті комуністи почали активно закликати населення бойкотувати конституційний референдум під приводом необхідності економії бюджетних коштів.

Потрібно сказати, що Захід, украй негативно налаштований щодо можливого комуністичного реваншу в Молдові, дав правлячому альянсу повний карт-бланш стосовно проведення конституційного референдуму, заздалегідь охрестивши його прозорим і демократичним.

Таким чином, умови для проведення референдуму було створено, прямо скажемо, тепличні. Поміркуйте самі: населення ідею прямих виборів президента підтримує, Захід просто зобов’язаний буде визнати всі результати, референдум — ключовий трамплін для президентських виборів, при цьому головного конкурента альянсу з президентських перегонів виключено, тобто змагатимуться лише «свої». Єдиною загрозою зриву цієї «ідеальної» схеми була апатичність виборців, які могли просто проігнорувати референдум. Але й тут альянс підстрахувався, внісши відповідні зміни до виборчого кодексу для зниження порога явки виборців до однієї третини виборців.

Природно, в таких умовах молдавська влада зовсім не думала про те, що пастка може виявитися саме в тому місці, де її не чекали. Кожен політик у Молдові думав про свої піар-дивіденди в контексті майбутніх президентських виборів, у той час як кожен пересічний громадянин цієї країни, можливо, порахував, що замість нього піде проголосує його сусід. У результаті цій молдавській владі для досягнення максимуму, як мовиться, забракло мінімуму.

Хто виграв від зриву референдуму в Молдові?

На місцевому рівні це, безумовно, комуністи, котрі тепер зловтішаються з приводу викинутих урядом Молдови на вітер 3,5 млн. дол. США, що явно не сприяє рейтингу чинної влади. Компартія впевнена, що в ході наступних парламентських виборів їй удасться, якщо не повернутися до влади, то вже принаймні посилити свої позиції в парламенті і країні в цілому.

Потирають руки від радості й у Придністров’ї — відсутність стабільної влади в Кишиневі дає чудовий привід Тирасполю продовжувати блокувати переговірний процес і зберігати таким чином існуючий статус-кво в процесі придністровського врегулювання.

У більш широкому контексті від зриву референдуму виграла Росія, яка останнім часом особливо невсипущо спостерігає за внутрішніми процесами в Молдові. Приводом для посилення тиску на Кишинів обрано «некоректну» з погляду Москви позицію т.в.о. президента Міхая Гімпу, котрий періодично відзначається прорумунськими й одночасно антиросійськими висловлюваннями. Тому припинення експорту молдавських вин до Росії, підвищення ціни на газ для Молдови, демонстративна підтримка «Придністровської Молдавської Республіки» підносяться світовій громадськості як чинення виховного впливу на деяких молдавських керівників правого крила, котрі штовхають Молдову в орбіту Румунії. Проте якщо відкинути цю «димову завісу», виникає досить стійке відчуття, що, поводячись таким чином, Кремль поставив у цій грі значно серйознішу мету, ніж дискредитація прорумунського т.в.о. президента Молдови. Навряд чи колись після наступних виборів він посяде таку високу позицію, як зараз. Швидше за все, йдеться про проробку можливої реалізації російських ініціатив із врегулювання придністровського конфлікту, відомих у народі як «план Козака» в тій чи іншій його інтерпретації. Нагадаємо, цей план передбачає федералізацію Молдови в умовах збереження Москвою свого домінуючого впливу на подальший розвиток цієї країни.

Україна, на жаль, залишається заручницею конституційної кризи в Молдові. Багато зусиль, докладених Києвом для якнайшвидшого розв’язання застарілих українсько-молдавських проблем (насамперед питання поділу власності та демаркації спільного кордону), можуть виявитися марними. Сьогоднішня молдавська влада, схоже, так і не встигне до виборів продемонструвати на ділі задекларований нею раніше курс на якнайшвидше розв’язання проблем з Україною. Всі прогнози свідчать про те, що майбутні парламентські вибори в Молдові навряд чи принесуть упевнену перемогу будь-якій з основних політичних партій. Безперечно, в умовах внутрішньої нестабільності в країні ухвалення керівництвом Молдови якихось рішень на зовнішньому напрямі, в тому числі й на українському, носитиме характер тимчасовий. У цих умовах Києву, швидше за все, доведеться шукати самостійні шляхи вирішення українсько-молдавських проблем.
Джерело http://www.dt.ua/1000/1600/70375/