Венеціанська комісія: проект закону про мови обмежує статус української

Венеціанська комісія вважає незбалансованим проект закону про мови в Україні, внесений народними депутатами О.С. Єфремовим, П.М. Симоненком, С.Р. Гриневецьким, та пропонує українській владі зробити вибір на користь більш комплексного підходу у визначенні всієї української мовної політики. Про це кореспонденту УНІАН заявила Марина СТАВНІЙЧУК.

Вона нагадала, що Венеціанська комісія на своєму 86-му пленарному засіданні розглянула законопроект про мови і прийняла відповідні рекомендації.

На основі правового аналізу та широкого діалогу з усіма зацікавленими сторонами в Україні, Комісія підтримує намагання України підготувати сучасне законодавство щодо використання мов, адже дотепер в Україні (з незначними змінами) діє закон про мови прийнятий ще за радянських часів. Комісія визнає, що, в контексті історичного, мовного та політичного розвитку України, структурування мовного середовища країни становить серйозний виклик. Позитивно також, що законопроект у загальних положеннях виходить із основних міжнародних документів у сфері захисту прав людини, захисту національних меншин та їх мов.

Водночас, повідомила СТАВНІЙЧУК, незважаючи на ці загальні позитивні моменти, Комісія вважає, що проект не пропонує достатньо точної, послідовної та збалансованої правової основи для використання і захисту мов в Україні. Навпаки, якщо прийняти його в нинішній редакції, то він може стати контрпродуктивним засобом регулювання використання мов у країні. Питання мови в Україні – це складне і чутливе питання, що неодноразово поставало під час виборчих кампаній та іноді призводить до напруженості в українському суспільстві.

По-перше, з точки зору справедливого балансу між захистом мов національних меншин та захистом державної мови. Хоча проект не передбачає для російської мови будь-якого додаткового офіційного статусу, він сприймається як спроба розширити сферу використання російської мови в Україні і як крок на шляху практичної офіційної двомовності – української і російської. Він явно обмежує статус державної мови, оскільки основний ефект від законопроекту – це захист та сприяння російській мові щонайменше на однаковому рівні із державною мовою в багатьох сферах життя по всій території України.

По-друге, дуже обмежені зусилля спрямовані у проекті в напрямку сприяння іншим мовам меншин. Комісія вважає, що більш всеосяжний підхід, при якому приділялася б належна увага до становища і потреб усіх мов в Україні і щодо усіх меншин, був би більш доцільним і вірним.

Отже, проект має багато зауважень щодо його невідповідності положенням як української Конституції (зокрема, стаття 10), так і відповідним міжнародним угодам.

Крім того серйозною проблемою законопроекту є неналежне застосування у ньому принципів правової визначеності та пропорційності. Текст проекту містить цілий ряд технічних проблем правового регулювання, не забезпечуючи балансу між індивідуальною свободою вибору, використання мови у приватному і суспільному житті та можливими обмеженнями цього вибору, що мають бути визначені прямо в законі і не суперечити Конституції, міжнародно-правовим актам, а також давати людині чітке розуміння порядку реалізації її права. З іншого боку критерії використання мови, що пропонуються у проекті також можуть призвести до невиправданого спотворення реального мовного складу населення та не відповідають принципам поваги до самоідентифікації особи.

На думку Венеціанської комісії, українська влада повинна підготувати більш адекватні законодавчі рішення, щоб встановити справедливий баланс між захистом прав меншин, з одного боку, і збереженням державної мови в якості інструменту для інтеграції суспільства у всіх сферах, з іншого боку.

Венеціанська комісія пропонує українській владі зробити вибір на користь більш комплексного підходу у визначенні всієї української мовної політики та ініціювати всеосяжний процес перегляду та модернізації відповідно до Конституції України та чинних міжнародних зобов`язань.

Таким чином цей законопроект вимагає серйозного доопрацювання.

Венеціанська комісія виходить з того, що чітка і послідовна мовна політика, заснована на великому національному консенсусі, є ключовою умовою для успішного законодавчого процесу в цій сфері. Крім того, у теперішніх умовах реальна статистика даних про мовну самоідентифікацію осіб набуває першочергового значення. Особлива увага повинна бути приділена тому, як мовне питання буде висвітлено при проведенні наступного перепису населення.