В.Старик. Модернізм Е.Гелнера і процеси акультурації

Е.Ґелнер писав, що в сучасних національних державах панує принцип, згідно якого: «однорідність культури є політичним цементом, згідно з яким володіння певною високою культурою, тією, якою користується довколишнє чиновництво (і, можна було б сказати, адаптованість до неї), є передумовою політичного, економічного і соціального громадянства. Якщо ви відповідаєте цій умові, ви користуєтеся своїм droit de cité[1], якщо ні – ви маєте або змиритися зі своїм другорядним статусом, або асимілюватися, або еміґрувати, або намагатися змінити ситуацію засобами іредентистського націоналізму.

Різні моделі акультурації національних меншин за Е. Ґелнером:

1. Обов’язкове володіння високою культурою титульної нації всіма громадянами, створення умов для добровільного оволодіння високою культурою національної меншини для членів національної меншини:
– інтеграція національних меншин (словаки в Чехії, ідеал в майбутньому для румунів і молдаван в Україні)
2. Відмова членів національних меншин від оволодіння високою культурою титульної нації, обов’язкове обов’язкове володіння культурою національної меншини всіма членами національної меншини:
– сегрегація національних меншин з елементами іредентизму (угорці (в Україні та в Румунії) та румуни Герцаївського району в Україні);
3. Обов’язкове володіння високою культурою титульної нації всіма громадянами, позбавлення членів національної меншини умов для добровільного оволодіння високою культурою національної меншини:
– асиміляція національних меншин (українці в Росії та в Південній Буковині (Румунія), поляки в Україні)
4. Відмова членів національних меншин від оволодіння високою культурою титульної нації, позбавлення членів національної меншини умов для добровільного оволодіння високою культурою національної меншини:
– сегрегація національних меншин з подальшою повною маргіналізацією (роми в Україні).