|
||||||
|
Перші відомості про німців на БУКОВИНІ знаходимо вже в середні віки. Це були комерсанти (торгівці), які прийшли сюди з Семигороддя. Вони осіли в містах Серет і Сучава, а згодом і східніше в деяких молдавських містечках. Приєднання Буковини до Австрії у 1775 році викликало нову хвилю іміграції німців. Спочатку це були військові, службовці та ремісники, які Читати далі Сергій Осачук. Німецький Дім у Чернівцях Протокол передачі державної влади від останнього австро-угорського президента Буковини Йозефа Ецборфа представникам Української та Румунської Національних Рад від 6 листопада 1918 року. За Румунську Національну Раду протокол підписав Аурел Ончул, за Українську Національну Раду протокол підписали Омелян Попович, Євген Семака, Микола Спинул. Scridb Читати далі Протокол передачі державної влади на Буковині в 1918 році Починаючи з 1848 року, відколи почалося пробудження національної свідомості, румунське питання порушується на Буковині на підставі помилкових передумов, помилковим методом, помилковими засобами, переслідуючи помилкову мету. Помилковою передумовою є твердження, яке стало догмою, буцімто на час австрійської окупації Буковина мала чисто румунське населення. Насправді ж документи тих часів згадують тільки про „молдаван”. Однак в мові Австрії Читати далі Аурел Ончул. Румунське питання на Буковині
Такі заходи давали можливість розглядати певні історичні регіони імперії (наприклад, Моравію, Галичину, Буковину та ин.) як обширну «контактну зону» міжетнічних відносин, де відбувається найбільш активна взаємодія між представниками різних етнічних груп, і помітна різниця у характері міжетнічних взаємин. За усіх недоліків власної політичної системи, безкінечних внутрішніх протиріч та конфліктів, наднаціональна держава Габсбурґів Читати далі Іван Монолатій. «Буковинська згода» у контексті історії міжетнічних компромісів у Дунайській монархії Повернення провінцій до Королівства великої Румунії в контексті подій 1918 року поставило перед румунською державою проблеми, які важко було передбачити; існування значної кількості етнічних громад, нерумунське населення на теренах історичної Буковини перевищувало кількість автохтонного румунського населення. На історичній Буковині процент меншин перевищував процент румунів (згідно деяких джерел, нерумунське населення складало від 52% до 55%), і Рецензія в журналі “Соціальна психологія” (№ 4 за 2009) на книгу Володимира Старика “Від Сараєва до Парижа. Буковинський Іпtеrrеgnum 1914-1921. (Друга частина: Між націоналізмом і толерантністю). – Чернівці: Вид-во „Прут”, 2009. – 359 с.” Рецензована книга є одним з небагатьох досліджень українських авторів, у яких проблему формування модерної національної ідентичності українців розглядається на прикладі окремої Читати далі Модерна національна ідентичність українців на прикладі окремої регіональної традиції |
|
||||
